Бердичів. Волинський Єрусалим

У ХІХ столітті Бердичів був найбільшим єврейським осередком в Україні і одним з найбільших у Європі.  Його називали Волинським Єрусалимом. Тут мешкало більше 50 тисяч євреїв. У післявоєнні роки ХХ століття кількість євреїв у Бердичеві значно знизилась, але Бердичів ще й нині є особливим містом для євреїв всього світу.

Єврейське кладовище у Бердичеві

Єврейське кладовище у Бердичеві. Фото Романа Маленкова

Перші відомості про єврейську громаду в Бердичеві відносяться до 1712 р. У містечку був затверджений кагал (община), що свідчить про мешкання значного числа євреїв. У 1765 р. по офіційному перепису в Бердичеві налічувалося 1220 євреїв, а 1787 р. - 1500. У останній чверті XVIII ст. Бердичів став одним з центрів хасидизму в Україні, а після 1793 р. - і на території Російської імперії. У 1785г. рабином Бердичева був вибраний і залишався ним до своєї смерті в 1810 р. один із засновників хасидизму Леві Іцхак Бен Меїр. Він славився ученістю і заслужив загальну пошану своєю простотою і мудрістю. У 1811 р. в Бердичеві були посмертно видані його праці, а його могила дотепер є місцем паломництва хасидів України йі інших країн. В кінці XVIII ст. у Бердичеві була заснована єврейська друкарня, і незабаром місто стало одним з центрів єврейського книгодрукування в Україні та в Російській імперії.

 Мавзолей хасидського цадика Раві Іцхака
 Мавзолей хасидського цадика Раві Іцхака Бердичівського. Фото Романа Маленкова

Після другого розділу Польщі в 1793 р. Бердичів, що відійшов до Росії, спочатку був містечком Брацлавського воєводства, пізніше - Волинської губернії, а з 1846 р. став містом повіту Київської губернії. У 1798 р. у Бердичеві налічувалося 864 будинки і проживало 4820 чол. У місті діяли дві шовкові фабрики, шкірзавод, цегляний завод, два млини. Широкий розвиток одержали ремесла, особливо після інтенсивного заселення міста ремісниками-євреями (Бердичів знаходився в смузі осілості). У першій половині ХІХ ст. місто швидко росло як за чисельністю населення, так і по оборотах торгівлі, виробництві фабричних і ремісничих виробів. Він став найбільшим торговим, ярмарковим центром України. Тут існували крупні єврейські фірми: Манзон, Ефруссі, Горвіц, Френкель, Трахтенберг та ін. "Бердичів, - писав Київський генерал-губернатор І.Фундуклей, - єврейське місто. Християни складають в ньому 1/8 частину населення, а 7/8 припадає на євреїв". У середині ХІХ ст. у Бердичеві було 1785 будинків, в т.ч. 85 кам'яних, проживало більше 41 тис. жителів. З 50-х рр. ХІХ ст. роль Бердичева як торгового центру дещо знижується. З падінням оборотів торгівлі, особливо транзитної, в заняттях єврейського населення зросла роль промислових підприємств, ремесел і промислів. Серед бердичівських ремісників-євреїв були: ювеліри, кравці, шевці, сідельники, годинникових і рушничних справ майстри, різьбярі, столяри, фортепіанщики, токарі, ковалі, слюсарі, бондарі, теслярі, малярі, склярі, мідники й інші майстри. Життя і праця більшості бердичівських ремісників і майстрових були тяжкими.

Єврейське кладовище у Бердичеві
Єврейське кладовище. Фото Романа Маленкова

Тільки 20% єврейського населення Бердичева можна було віднести до забезпечених людей. 70% бердичівських євреїв не мали ніякої власності, окрім особистого одягу і якихось дрібних побутових предметів. Значна їх частина тулилася в жалюгідних халупах в умовах скупченості і перенаселеності. 20% єврейського населення Бердичева жило за рахунок добродійності.

Вже на початку ХІХ ст. у заможніших шарах єврейської громади Бердичева стали розповсюджуватися ідеї просвіти (Хаскала). За ініціативою письменника і публіциста Іцхака Бер Левінзона був утворений гурток "любителів освіти". Вільне від забобонів тлумачення Левінзоном єврейської етики і релігії, проповідь оволодіння загальнолюдськими знаннями зробили пізніше сильний вплив на декілька поколінь єврейської молоді Бердичева й інших регіонів України. І хоча просвітницька течія не проникала углиб єврейських мас, вона привела до певних результатів. У 1850 р. було відкрито перше, а в 1860 р. друге казенні єврейські училища 1-го розряду, до яких потім додалося декілька приватних училищ. Освіту здобувала невелика частина єврейської молоді, переважно із заможних верств населення. Одним з особливо діяльних ентузіастів освіти бердичівських євреїв був д-р Ротенберг, завдяки зусиллям якого була відкрита гімназія і збудована суспільна бібліотека. Проте і на початку ХХ ст. письменних євреїв було трохи більше 18 тис. чол., тобто 44% єврейського населення міста. Перед І світовою війною в Бердичеві налічувалося 21 учбовий заклад, в т.ч. комерційне училище (з чоловічим і жіночим відділяннями), три гімназії, вище початкове училище, в яких навчалося 2186 учнів. Давав спектаклі тимчасовий театр в спеціально побудованій красивій будівлі на головній вулиці, яку спорудив на свої кошти відомий в місті лікар і підприємець Д.М.Шеренцис. В місті функціонували три невеликі приватні кінотеатри, декілька бібліотек, клуби і музично-драматичне товариство.

Найстаріші могили
Найстаріші могили єврейського кладовища. Фото Романа Маленкова

У ХІХ ст. Бердичів як і раніше був твердинею хасидизму, оплотом опору емансипації і асиміляції. В той же час місто, що дало притулок одній з найкрупніших єврейських громад Східної Європи, гордилося назвою "Єрусалим Волині". Тут сформувався порівняно освічений і заможний шар єврейського суспільства. З Бердичева вийшла сім'я Рубінштейнів, що дала миру братів-музикантів Антона і Миколу, перший з яких заснував консерваторію в Петербурзі, а другий - в Москві. Роман Рубінштейн сприяв знищенню кагалу Бердичева, залучаючи ортодоксальне єврейське населення до освіти. У другій половині ХІХ ст. у Бердичеві жив і творив відомий єврейський письменник Менделі Мойхер Сфорім, в 80-х рр. минулого століття - класик єврейської і світової літератури Шолом-Алейхем.

За часів царизму погроми обійшли Бердичів, але 5-6 січня 1919 р. у ньому відбувся один з перших погромів в Україні, що знаходилася під владою Директорії: 17 чол. були убиті, 40 - поранені, багато сотень пограбовані і побиті. Після громадянської війни, з початку 20-х рр., почалися значні зміни, в які активно включилися і євреї. Пішла в минуле смуга осілості, що зумовило значну міграцію євреїв з Бердичева в післяреволюційні роки. По перепису 1926г. замість колишніх 80% євреї складали лише половину жителів міста.

Встановлення Радянської влади істотно обмежило релігійне життя євреїв Бердичева: головна хоральна синагога була перетворена на "клуб войовничих безбожників", з, приблизно, 80, що існували до революції, синагог більшість було закрито. Зате культурне життя в Бердичеві в 20-і - першій половині 30-х рр. було інтенсивним і багатогранним. У 1920 р. відкрився міський драматичний театр. На його сцені виступали Маяковській, Качалов, Бучма, Паторжинський, Собінов, Яхонтов, Клара Юнг, Эпельбаум, трупа Мейерхольда і Державний єврейський театр Міхоелса, артисти Камерного театру Таїрова. У 1928 р. відкрився Бердичівський історико-культурний заповідник з меморіальними кімнатами Шевченка, Шолом-Алейхема і Бальзака, який вінчався в Бердичеві. Самодіяльне культурне життя на ідиш було активним до середини 30-х рр. Існувала мережа єврейських шкіл, в т.ч. середніх. Виходила газета на ідиш "Дер арбетер" ("Робітник") з періодичністю 10 номерів в місяць. У 1924 р. у Бердичеві був сформований перший в Україні суд з діловодством на ідиш. Разом з українською і російською мовою, ідиш був визнаний однією з офіційних мов у ряді державних установ. Але вже на початку 30-х рр. з'явилися обмеження у використанні ідиш в установах. У середині 30-х рр. припинилося видання газети "Дер арбетер". Під приводом неперспективності спочатку зменшилося число шкіл на ідиш, а потім вони зовсім були ліквідовані. До початку другої світової війни єврейське культурне життя в Бердичеві фактично припинилося. У 1937-1939 рр. сталінським режимом були репресовані багато представників інтелігенції, службовці і робітники-євреї, разом з такими ж безневинними людьми інших національностей.

Іудейська архітектура а-ля Городецький

Будинок, що за архітектурними особливостями нагадує караїмську кенасу у Києві (арх. В.Городецький). В радянські часи тут було управління КГБ. Нині тут СБУ. Що було до революції 1917 року - не знають і старожили. Ймовірно це була синагога. Фото Романа Маленкова

Історія Бердичева в 20-30 рр. пов'язана з життям і літературною діяльністю єврейських радянських письменників М.Д.Гарцмана, загиблого на фронті в 1943 р., А.Я.Кагана і російського радянського письменника В.С.Гроссмана. До початку Великої Вітчизняної війни в Бердичеві проживало 75 тис. жителів. Половину - населення міста становили євреї. Велика їх частина працювала на машинобудівному і шкіряному заводах, інших підприємствах і в майстернях. Бердичівські майстри модельного взуття, м'яких туфель, кольорового паперу користувалися великою славою за межами міста. У Бердичеві була численна єврейська інтелігенція: багато десятків досвідчених лікарів, провізорів, хіміків, сотні вчителів, інженерів, техніків, бухгалтерів... У довоєнному Бердичеві налічувалося 47 медичних установ, 22 школи, в т.ч. 10 середніх, 10 семирічних, 2 початкових, в яких навчалися 9500 чол.

З початком Великої Вітчизняної війни повідомлення Радянського інформбюро не відображали правду про дійсні темпи просування ворога, а лише дезорієнтували населення. З 1 липня 1941 р. почалася неафішована евакуація з Бердичева сімей відповідальних працівників, раніше всього міськкому ВКП(б) і міськвиконкому. Своєчасної евакуації решти населення не проводилося. Майже весь автотранспорт підприємств і міських служб був реквізований для військових потреб в перші дні війни, транспорту для евакуації не було. Після бомбардування центральної частини міста німецькими літаками 4 липня 1941 р. з раннього ранку 5 липня сотні городян на підводах, а тисячі пішки виїхали і пішли з Бердичева по дорозі на Ружин і Білу Церкву. Це був пік стихійної втечі. 5 липня 1941 р. мости через річку Гнилоп'ять були підірвані. Щоб піти з міста, жителі західної частини Бердичева повинні були переправлятися на східний берег на човнах. Сотні єврейських сімей скопилися на залізничному вокзалі в надії, що буде ешелон на схід, але ешелонів не було. Імовірно з Бердичева виїхало і пішло до вечора 7 липня до 10 тис. чол., що становило лише біля третини єврейського населення. А ще перед німецькою окупацією в місті зосередилася частина єврейського населення з довколишніх містечок і сіл.

Єврейська архітектура
В колишніх єврейських кварталах Бердичева ще й досі можна зіткнутись із химерним мереживом хитких сходів. Фото Романа Маленкова

7 липня 1941 р., на 16-й день війни, німецько-фашистські загарбники увірвалися до Бердичева. Окремі акти розправ і терору відносно євреїв мали місце з перших днів окупації. З початку серпня 1941 р. почалося масове виселення євреїв в гетто, влаштоване гітлерівськими катами як збірний пункт перед масовою екзекуцією. Для гетто був виділений бідний район Бердичева між міським базаром і річкою Гнилоп'ять. Залишені євреями квартири тут же піддавалися грабежу спочатку з боку німецьких солдатів, а потім місцевих поліцейських. До 22 серпня 1941 р. все єврейське населення Бердичева опинилося в гетто, в маленьких халупках, по п'ять-шість сімей, декілька десятків чоловік в кожній кімнаті. У серпні 1941 р. нацистські окупанти розстріляли у внутрішньому дворі Бердичівського історико-культурного заповідника 300 євреїв, узятих з квартир, на вулицях, прилеглих до заповідника, а також сотні комуністів, працівників радянських органів і суспільних організацій - євреїв, українців, росіян - всього 960 чол. На початку вересня 1941 р. нацисти знищили більше десяти з половиною тисяч євреїв Бердичева поблизу села Хажин, в т.ч. 1500 найбільш сильних молодих людей, обманом вивезених нібито на сільськогосподарські роботи. Ця страта вилучила з гетто майже всіх здібних до опору. У гетто залишилися жінки, люди похилого віку, школярі, немовлята. 14 вересня 1941 р. до Бердичева прибула спеціальна зондеркоманда айнзацгруппи "С", була мобілізована на "акцію" українська міська поліція. У ніч з 14 на 15 вересня район гетто був оточений військами. Протягом 15 вересня 1941 р. більше 15 тис. євреїв було пригнано або вивезене окупантами і їх посібниками до 10 ям, виритих напередодні по обидві сторони аеродрому поблизу хуторів Романівка і Шлемарка та біля села Радянське, і розстріляно; багато дітей кидали до ям живими. У останні дні жовтня 1941 р. гетто в Бердичеві було ліквідовано. 400 чол. фахівців (деякі з них з сім'ями), залишені 15 вересня в живих, а також схоплені в ході облав євреї, що ховалися, були зігнані в підземелля заповідника і 3 листопада 1941 р. партіями по 150 чіл. вивезені на машинах в район хутора Сокуліно і там розстріляні. Перед розстрілам три тисячі приречених примусили роздягтися догола, голих скидали у вириті військовополоненими ями і розстрілювали з автоматів. Під час листопадової страти кати відібрали вже біля самих ям 150 євреїв, кращих фахівців-ремісників, поселивши їх в таборі на Лисій горі. У травні-червні 1942 р. в містечках і селах навколо Бердичева знов проводилися облави і вбивства уцілілих євреїв. 16 липня 1942 р., схоплених під час облав молодих євреїв і залишених тимчасово жити майстрових, окупанти розстріляли на Лисій горі. Декілька десятків найкращих фахівців (за деякими даними, 60 чол.) вбивці з СД зберегли в таборі на Лисій горі, а потім перевели в міську в'язницю. Останні групи євреїв-фахівців були розстріляні німцями разом з в'язнями інших національностей, в листопаді 1943 р. і на початку січня 1944 р., напередодні звільнення Бердичева радянськими військами. За даними Надзвичайної Державної комісії по розслідуванню злочинів німецько-фашистських загарбників, за час окупації Бердичева гітлерівці знищили 38 336 чол. Джерела свідчать, що окупантами і їхніми посібниками було убито в Бердичеві близько 30 тис. євреїв. Вціліло не більше двох десятків чоловік.

Місце страти сотень сотень євреїв
Місце страти фашистами майже тисячі євреїв. Фото Максима Мельникова

5 січня 1944 р. війська 1-го Українського фронту звільнили Бердичів. Після звільнення до Бердичева повернулася зі сходу якась частина тих євреїв, що виїхали або пішли перед окупацією з міста, проте єврейське самодіяльне життя, культурна діяльність на ідиш не була відновлена. По перепису 1979 р. в Бердичеві проживало 4637 євреїв (5,8% населення міста), за даними перепису 1989 р. - 3512 чіл. (3,9%). (Зменшене вдесятеро в порівнянні з 1939 р. в результаті тотального гітлерівського геноциду єврейське населення Бердичева в 1989г. відрізнялося виключно високим рівнем асимільованості. За даними перепису 1989 р., з тисячі осіб єврейської національності лише 117 вважало єврейську мову рідною, 858 - такою вважало російську мову. З 1988 р. поновилася репатріація єврейського населення Бердичева до Ізраїлю і частково в США. Якась частина євреїв Бердичева виїхала в США. За орієнтовними даними, на 1 січня 1995 р. в Бердичеві проживає близько 800 євреїв (0,8% населення міста).

У 1953 р. на зібрані жителями Бердичева засоби був виготовлений і встановлений пам'ятник на місці масового розстрілу євреїв поблизу аеродрому. Монумент простояв один день і за наказом аеродромного начальства був демонтований і відвезений в невідомому напрямі. Через чверть століття пам'ятник випадково був виявлений на старому єврейському кладовищі. У 1990 р. він був встановлений біля входу на кладовище. Після звільнення Бердичева і в перші післявоєнні роки лише декілька місць поховань жертв фашистського терору було позначено посадкою дерев. Пам'ятних знаків не було. У 1983 р. на 5-му кілометрі шосейної дороги Бердичів - Райгородок був встановлений пам'ятний знак на місці наймасовішого знищення євреїв міста в 1941 р. На чорній плиті пам'ятного знаку вибитий напис про 18 640 мирних радянських громадян, жертв фашизму без вказівки національної приналежності. Аналогічні безликі написи на плитах, встановлених в 1987 р. в п'яти місцях масових поховань по обидві сторони названої шосейної дороги. Встановлення пам'ятних знаків - результат великих зусиль єврейської громадськості Бердичева. У 1991 р. на пам'ятних плитах була вигравійована Зірка Давида. 15 вересня 1991 р. в день 50-річчя трагедії бердичівського єврейства в місті за участю місцевої влади відбувся багатотисячний мітинг скорботи і печалі, на який приїхали бердічевляни з республік Радянського Союзу і низки зарубіжних країн.

У 1989 р. у Бердичеві було створене Суспільство єврейської культури. Воно стало ініціатором заходів, пов'язаних з геноцидом єврейського населення Бердичева в роки війни. Інший важливий напрям роботи Суспільства - надання гуманітарної допомоги. Релігійна община на чолі з рабином і Суспільство єврейської культури міста організують посильну допомогу немолодим, хворим, самотнім. Ще один напрям роботи Суспільства єврейської культури - зусилля по залученню до єврейської культури і традиції, до вивчення івриту. З початку 90-х рр. в місті працює недільна єврейська школа.

Хоральна синагога

До 1917 року це була Бердичівська хоральна синагога. Нині тут Бердичівська рукавична фабрика. Фото Романа Маленкова

Завдяки підтримці зарубіжного єврейства в Бердичеві відновлена і функціонує синагога, при якій була організована ієшива. Релігійною святинею євреїв України (а не тільки Бердичева) є могила святого цадика Леві Іцхака Бердичівського. У 1990 р. над могилою цадика і його рідних споруджений пантеон. У 1996 р. молоді зловмисники-вандали поглумилися над могилою цадика, скинули надмогильну плиту, пошкодили стіни споруди. Одночасно були розбиті або пошкоджені десятки пам'ятників і огорож на старому єврейському кладовищі.

У 1995 р. після подолання багатьох перешкод був встановлений пам'ятний знак в селі Радянське на місці розстрілу нацистами євреїв Бердичева в 1941 р. Напис на меморіальній плиті на двох мовах: ідиш та українській.

Єврейське населення Бердичева на 1 січня 1998 р. складало менше 700 чіл. Таким чином, якщо реально оцінювати ці цифри, у єврейської общини Бердичева було минуле "Єрусалиму Волині", є безрадісне сьогодення і, мабуть, немає майбутнього.

Для перегляду карти треба активувати Javascript (чи просто трохи зачекайте)
Зображення користувача Гость.

Правопис:   Хаскала =>

Правопис:

 

  • Хаскала => Гаскала
  • ідиш => їдиш