До Казавчина, села в Гайворонському районі Кіровоградської області, Південний Буг проходить приблизно половину дистанції, на своєму шляху до Чорного моря (чи то пак до лиману Дніпра), і саме тут, на своєрідному “екваторі” його долина чи не найгарніша – вона дуже глибока й частково нагадує каньйон Дністра, але на відміну від останнього, береги, нерівномірно порізані ярами, мають значну кількість кругленьких затишних пагорбів – таких собі окремо розставлених гір, а русло вужче і більш звивисте – його можна було б назвати схожим на Десну, якби не висота корінного берега і його оголеність. Якби не постійний шум порогів. І не Дністер, і не Десна – це збільшений варіант Росі, одна із найгарніших рік України. Бог, як називали його наші пращури. У Казавчині він просто казковий.
До цього місця веде дуже крутий спуск – після дощу на гору можливо і позашляховик не вичухає, але в сухеньку погоду все не так вже і страшно, тому влітку тут проводять козацький фестиваль – Казавчин фест. Місце вибрали просто супер: затишна рівна ділянка, як мінімум у кілька гектарів, оточена неймовірно красивими і загадковими пагорбами. Відомо що у 1674 році із загоном козаків під Казавчином стояв Іван Сірко (на честь нього одну із гір назвали, там зараз встановлено великий хрест), не виключено, що він стояв саме на цьому місці. Тут зараз козацька сторожова вежа (хз що з неї побачили б справжні козаки), повно гарно збитих міцних столів із лавками, гарний струмок із чистою водою, і криниця. Для наметового табору кращого місця не придумаєш. Навіть туалет є.
Назва Казавчин найвірогідніше має козацьке походження (варіантів маса, хоча можна ще крутнути фразу “казав чи ні”). Археологи знайшли артефакти, які доводять, що поряд із сучасним Казавчином була козацька переправа – брід, можливо саме тому і Сірко тут зупинявся, й відправляв звідси листа, писаного липня 6 дня 1674 року “з військ над Бугом з-під Казавчина”.
Вечірні й ранкові сутінки в цьому місці можуть зробити прекрасним фотографом-пейзажистом навіть “чайника”. Надвечір це контрове освітлення прямо на річковий меандр, а зранечку – фантастичний схід сонця, який промальовує всю долину – таке видовище мжна побачити лише на Бузі, який парує і шумить (шум фото, звичайно, не передасть). Варто лише не проспати, піднятись на високий пагорб і ви герої Жуля Верна, шукачі нещасного капітана Гранта на березі однієї із Ріо десь у Патагонії. Дякуємо Богові що у нас є такий Буг. Неймовірна країна і неймовірна Кіровоградщина – регіон, повз який усі “пролітають” на шляху до моря. Справжня Україна Інкогніта.
Текст та фото Романа Маленкова
