Український кристалічний щит – головна тектонічна структура України. Він простягнувся із північого заходу (з Рівненської області) на південний схід до Азовського моря (Запорізька область) на тисячу кілометрів, і саме з ним пов’язані найефектніші природні пам’ятки рівнинної території України. Серед них і маловідоме урочище із назвою Каскади, яке розташоване на південь від села Злинка.
Їхали ми сюди із Києва: спочатку до Умані, а потім Кіровоградською трасою до поворота на Злинку (загалом десь кілометрів 350). Кіровоградська траса (Тернопіль – Кіровоград) ніби непогана, кілька відрізків навіть можна назвати ідеальними, але є місця повністю розбиті і зруйновані. Дорога від траси до Злинки (7 км) страшна, по селу (яке ми проїхали наскрізь – 8 км) йде переважно бруківка (фіфті-фіфті), яка наприкінці переходить у грунтівку. Не соромтесь розпитувати про дорогу на Каскади у місцевих мешканців – вони знають. Перед останнім кварталом села, на відносно великому перехресті ми звернули ліворуч, а виїхавши із села – праворуч. Відразу почалися сумніви – невже “оце” селяни називали дорогою? Та це ж якась смуга перешкод, на якій, місцями, наш немаленький Форд Транзит, ледь не лягав на бока… Виявилося що це дійсно “та” дорога, і на щастя вона тяглася кілька сот метрів… Стан дороги пояснюється близьким розташуванням Капустянського гранітного кар’єру і їздою кар’єрних самоскидів (можливо навіть Белазів). Поряд розташована і залізнична станція Капустине (туди, ніби то, можна дістатись дизелем).
Страшним відрізком грунтовки ми проїхали до залізничного переїзду, відразу за яким повернули праворуч. Грунтовка, яка йшла до Каскадів була гарної якості – нею можна було їхати на третій передачі. Доїхали до першої греблі – тут починаються каскади, але водоспадик тут слабенький, тому ми повернули ліворуч і доїхали до другої греблі…
Те що ви бачите на фотографіях – масивні виходи кристалічного фундаменту, відшліфовані льодовиком та водою, вживу виглядають ще величніше, хоч це лише пам’ятка природи місцевого значення. Розташована пам’ятка на річці Буки (дехто плутає із каньйоном у Буках, на Гірському Тікичі). На берегах ростуть три вида ірисів, тюльпани бугські, цікаві сукуленти та купа інших рослин.
На Каскадах ми зустріли чимало людей – усе місцеві мешканці плюс голова Маловисківської держадміністрації, які вийшли на акцію прибирання й зібрали вантажівку сміття. Викладач біології із Злинки розповіла нам багато цікавого, зокрема про назви скель на Каскадах (Собака, Цицька, Тещин Язик), про затоплені печери, про ендемічні рідкісні рослини, про глибочезний колодязь у граніті під водоспадом, який намагалися виміряти, але не змогли (проволока мала в довжину всього 22 метри, відповідно колодязь глибше).
Дехто із дослідників, а також шукачі “місць сили” (ну а ще шамани, екстрасенси і т.д.) припускають що печери, які розташовані зі сторони ставка й затоплені водою, а також величезні пласкі гранітні брили могли виконувати, ще за тисячу років до нової ери, функції скифського святилища. Хтозна, місцевість тут дійсно якась містична, особливо враховуючи що це степ, а колись був – дикий степ.
Погана дорога захищає Каскади від людей, саме тому тут багато рідкісних тварин і рослин, але ж при належному підході це фантастичне урочище могло б стати вагомим туристичним об’єктом, до якого б вела гарна дорога і захищати б його не доводилось від варварів, які залишають тонни сміття. Може колись так і буде.
Текст та фото Романа Маленкова
Іриси
