Кінбурнський півострів. Парадокси заповідного півдня

Немає в Україні більш парадоксального місця ніж ця смуга суходолу між Дніпро-Бузьким лиманом та Чорним морем. Парадокси Кінбурна незліченні… Ну де ще в Україні мешканцям сіл (а їх на косі, в межах області, три) щоб дістатись до районного центру – Очакова – потрібно подолати 10 км води? А взимку, коли лиман вкриває крижана шуга, навігація стає неможливою, і щоб потрапити у райцентр селянам із Василівки, Покровки чи Покровського. доводиться бороти страхітливу піщану дорогу (хоча називати її так можна лише крізь зуби) на 66-му ГАЗ-оні, чи 13-му ЗІЛі, чи УРАЛі, а то й взагалі на тракторі, до асфальту у Херсонській області, а потім через Херсон, Миколаїв, понад 3 сотні км до чиновників у Очаків, ну і назад так само. А з приводу «швидкої» взимку – так взимку тут краще не хворіти…

Озера - окраса Кінбурнського півострова, їх тут близько п'яти сотень

Унікальна місцевість, ніби із минулих століть, без жодного легковика (не рахуючи УАЗів та ЛУАЗів) влітку наповнюється дорогезними джипами, які ломляться сюди в пошуках чистесенького моря і спокою, самі знищуючи спокій ревінням своїх двигунів. Влітку бази відпочинку Кінбурнського півострова переповнені, так само як і численні дачі, та сільські оселі – за відсутності Криму український відпочивальник вишукує для себе нові й нові шматки морського узбережжя. Але абсолютна відсутність доріг все рівно залишає довжелезні пляжі напівпорожніми, а дороги тут ніхто будувати не збирається – тутешній рейсовий автобус – УРАЛ.

Найбільше село Кінбурнського півострова – Василівка. В ньому мешкає близько 400 осіб. В радянський період головними підприємствами тут були рибколгоспи – рибу відловлювали у великих кількостях, як у лимані, так і на морі – рибаки були заможними людьми. Із розвалом СРСР розвалились і рибколгоспи, риби стали ловити менше а реалізувати її стало важче. Але із Василівки народ не розбігається – багато хто вже спробував міського життя, шукав роботу у Миколаєві, але повернувся назад на Кінбурн, до природи, до моря, до залежності від власних сил. Нині у Василівці немало і молодих родин, які займаються власним господарством. Дехто тримає по три-чотири корови, хоча заготівельники молока сюди і не доїжджають. Ну і рибалку ж ніхто не відміняв.

Природа півострова унікальна ще й тим, що тут, в зоні посушливого степу, сформувались лісові і навіть болотні ландшафти. Давньогрецький історик Геродот називав цю територію Гілеєю – звідси мешканці Ольвії, яка стояла на іншому боці лиману, возили дрова. Пізніше на півострові стояла турецька фортеця Килин-Бурун (звідси і трансформована назва Кінбурн), яку свого часу захопив Суворов, мотивуючи свої дії міфом про «ісконна рускіє зємлі». Англійці, іспанці, французи захоплювали території чесно, як пірати, по закону сильнішого, а от Москві потрібно було брехати, щоб власний народ вважав царя-батюшку і його імперію найгуманнішими у світі – ми ж чужого не берем – своє повертаємо. Але чому ж тоді не знайшлося в історії назв для Очакова та Кінбурна – просто трансформувались турецькі Ачи-Кале та Килин-Бурун – бо такі то «ісконна рускіє».

Туристи й курортники, яких в останні десятиліття стає на півострові все більше, не завжди дбайливо ставляться до природи цієї унікальної місцевості. Щоб її уберегти було створено два великих об’єкти природно-заповідного фонду: регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса» (17890 га) та національний природний парк «Білобережжя Святослава» (35223 га). А ще тут розташована ділянка Чорноморського біосферного заповідника – «Волижин ліс».

Кінбурнська коса – це унікальний ландшафт Нижньодніпровських пісків. Тут розташовано близько п’ятисот озер, більшість з яких мілководні, чисті і солоні (наприклад, Черепашкові), але є і прісні. Ці озера є місцем нагулу цінних видів риб, зокрема кефалі.

В межах коси розташоване найбільше у Європі поле диких орхідей, та найбільше на півдні України місце зростання вільхи, яке називається Ковалівська сага. Вільхи тут сягають у висоту 18 метрів, при товщині стовбура  50 сантиметрів. Зростають вони на грунтових острівцях діаметром до 2 метрів, серед глибоких водяних вікон.

Значні площі півострова займають луки, на яких є, навіть, дикі коні – свого часу вони залишились самі (господарі чи то залишили це місце, чи то вмерли), здичавіли і розмножились. Рідко коли побачиш у неволі таких гарних тварин – шерсть блищить, ребра не стирчать… Вовків тут дуже багато, а ще, у сезон, величезна кількість грибів, зокрема білих.

В заповідних акваторіях водиться багато риби, серед якої і дуже рідкісна: білуга, осетер, лосось, судак морський. Узбережні ліси півострова – місце зимівлі орлана білохвоста. В суворі зими його тут може збиратись до трьох сотень, зазвичай же зимує 50-70 особин. Із великих птахів наймасовішим тут є пелікан рожевий – щороку декілька сотень цього гігантського риболова займає прибережний простір.

Серед змій тут присутні гадюка степова та полоз сарматський, а загалом більше 5 тисяч видів тварин (переважна більшість - комахи) мешкає на півострові та в його акваторіях.

Найвужча ділянка коси – Кінбурнська стрілка, яка розташована на самому кінці півострова. Вона мінлива, і часто змінює свої обриси та напрямок. На ній можна стати однією ногою в Дніпро, а іншою у Чорне море, але купатись тут смертельно небезпечно, адже тут сходяться дві стихії намиваючи потужні зибучі піски. Тут загинуло немало людей, які не зважають на заборонні таблиці і йдуть купатись у оманливі чисті і теплі води Кінбурнської стрілки.

Навпроти стрілки розташований Очаків, від одного із причалів якого курсують катери різного розміру, які везуть туристів на Кінбурнський півострів та (рідше) на острів Березань. Перебування на Кінбурнській косі (так найчастіше називають півострів) – незабутня пригода. Як добре що у нас ще збереглися так унікальні і парадоксальні куточки. Ну чи не парадокс, що навіть із Карпат, їдуть сюди заготівельники білих грибів?

Текст та фото Романа Маленкова

Для перегляду карти треба активувати Javascript (чи просто трохи зачекайте)