Ці хрести посеред розораного поля біля Ольвії як нагадування з минулого про те, що колись тут жили (і помирали) люди. А тепер тут лишень поля з тракторами John Deer та Очаківський вітропарк з турбінами Siemens. А під хрестами подекуди вирили свої нори польові лиси і хрести пішли під землю, до своїх господарів.
Найближче до старого цвинтаря село Солончаки. Колись це було поміщицьке село Біляковичі, назване на честь поміщика Білякова, який купив ці землі у графа Мусіна-Пушкіна. Більшість мешканців Біляковичів були кріпаками, але поряд із селом стояв багатий хутір Малий Аджигол, в якому жили селяни одноосібники, напевне, вихідці із козаків, які після руйнування Січі, перебралися на землі Причорномор’я.
Про заможність мешканців Малого Аджигола каже, хоча б те, що втой час, як у Біляковичах не було ні церкви, ні школи, аджигольці збудували собі церкву й церковно-парафіяльну школу. Пізніше, багатий селянин Яценко, викупив Біляковичі у Білякова.
Кам’яні козацькі хрести покинутого цвинтаря – то все, що залишилося від Малого Аджигола. І ще дерев’яний хрест на місці, де колись стояла церква (по інший бік від дороги Очаків – Парутине, ближче до диману). Що сталося із селом – нам дізнатися не вдалося. Моливо вам відомо.
Текст і фото Олександра Моісєєва.
