Продовжуємо дослідження козацьких цвинтарів. До нас, із своїми дивовижними розвідками, приєднується Олексій Паталах – дослідник козацтва із Херсону. Далі його текст:
Цією публікацією розпочинаю цикл дописів про некрополі Бузького козацького війська, яке розпочало свій історичний шлях 1769 року, коли у Вінниці з українських козаків Київщини, Поділля та Волині був сформований Вербований козацький полк, згодом переселений у Південне Побужжя, де до нього приєдналися місцеві запорожці та так звані “арнаути” з числа балканських найманців Османської імперії (молдаван, волохів, болгар, сербів, греків), котрі переходили на бік росіян в ході російсько-турецької війни 1768 – 1774 років. Щоправда останні становили у Бузькому війську не більше третини особового складу. У бойовій біографії бужців три російсько турецькі (1768 – 1774, 1787 – 1791 та 1806 – 1812 років) та третя війна Росії проти Наполеонівської Франції. Не зважаючи на військові заслуги та численні протести, 1817 року бузькі козаки були переведені російським урядом у стан військових поселенців, а військо переформоване на Бузьку уланську дивізію.
З пам’яток бузького козацтва до нашого часу збереглися, головним чином, некрополі у селах, що колись були станицями. На цвинтарі станиці Матвіївки, яка виникла на базі запорозької слободи Червоної (нині мікрорайон міста Миколаєва) вціліло декілька кам’яних хрестів над похованнями бузьких козаків кінця XVIII – першої половини ХІХ століть. Та, на превеликий жаль, вони поступово руйнуються, просідають у землю, а весь догляд за ними з боку місцевих мешканців полягає лише у… побіленні вапном, яке знищує написи на надгробках, котрі й без того вже важко прочитати…
Автор тексту та фото Олексій Паталах
