Кажуть, що люди тут жили із давніх-давен, але ж так можна сказати про будь який клаптик суходолу, хіба крім Антарктиди й високих гір. А у 14 столітті тут з’явилося справжнє місто – Вітовка, на честь князя Вітовта, який його заснував. Важко говорити про розміри цього міста, але відомо, що на початку 15 століття воно вело жваву торгівлю із генуезькими факторіями Криму, та і з татарами також. Щодо укріплень Вітовки, теж сказати щось важко – в будь якому випадку воно малось бути укріпленим, адже часи були такі, що без фортеці місто не вижило б.
Історики пишуть, що у 15 столітті, в період розквіту Великого князівства Литовського, пониззя Дніпра і Південного Бугу активно заселялися вихідцями із Середньої Наддніпрянщини, але ніхто ніяких цифр навести не може – скільки там було людей, або скільки поселень. А Вітовка втратила провідну роль після того, як збудували фортецю Дашів – нинішній Очаків. Вже у 18 столітті на місці Вітовки збудували верф, яка перетворилася у велике місто, після того, як Очаків зруйнували.
Астрономічна обсерватрія
Адміралтейство (1788-1840 рр.)
Колишні Старофлотські казарми
Неправильно говорити, що російські державці заснували нове місто, адже навіть під час будівництва верфі поселення – козацькі слободи. Та і Вітовка все ще існувала – її Потьомкін у 1789 році перейменував у Богоявленськ, збудувавши Богоявленську церкву. Того ж року було засноване місто Миколаїв. Воно отримало назву на честь святого Миколая, в день якого було взято фортецю Очаків. Перший корабель, який зійшов із тутешньої новозбудованої верфі теж отримав назву «Святий Миколай», як і перша церква у місті. Вона існує і нині – це Свято-Нікольський соборний храм.
Миколаїв будувався як флотське і корабельне місто. Усе його існування протягом двох століть було приурочене до суднобудування. З часом він перебрав на себе функції центру Херсонської губернії, і розвивався швидше ніж сусідній Херсон. Нині це найбільше місто півдня України, після Одеси. У Миколаєві мешкає до півмільйона осіб.
Не знаю, чи приємно жити у Миколаєві, але для туриста це місто досить приємне. Набережна лиману, купа старовинної забудови, вагомі пам’ятки архітектури, які трапляються на шляху, і купа зелені. Колоритні вулиці старого міста, забудовані одноповерховими старовинними, вапняковими будинками, були б значно затишніші, якби не їх ширина. Це від початку був масштабний імперський проект, де вулиці зводилися дуже широкими, як для 19 століття, з тротуарами для пішоходів і рядами дерев, які влітку давали приємну тінь. Але ширина вулиць і дерева не дають змоги зорово сформувати вуличний ансамбль – за деревами будинків не видно, тому дуже затишним і фотогенічним я Миколаїв не назвав би. Навіть один із головних храмів міста – собор Різдва Богородиці, який будували 28 років (із 1800-го), гарно сфотографувати проблематично – з усіх боків дерева, а всередині російська церква, де фотографіровать нє благословляється.
Собор Різдва Богородиці
Собор Касперівської Божої Матері. ПЦУ
На мою думку найгарнішим православним храмом Миколаєва є собор Касперівської Божої Матері, зведений на початку 20 століття (1908-1916 рр.). Його будував архітектор Євген Штукенберг, за проектом Федора Еппінгера. Храм базилікальної форми, розкішний цегляний модерн, і навіть «кокошники» його не псують. В радянські часи тут був клуб суднобудівного заводу.
Офіційно, головною історико-культурною та архітектурною пам’яткою Миколаєва є астрономічна обсерваторія. Вона найстаріша в Україні і об’єкт Попереднього списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Збудували її у 1821 році на найвищому пагорбі Миколаєва. Детально про історію та регалії Миколаївської обсерваторії ви можете почитати у Вікіпедії .
До головних пам’яток архітектури Миколаєва традиційно відносять Штаб командувача Чорноморським флотом (1792 р., нині Музей суднобудування і флоту), Вікіпедія; комплекс будівель морського відомства, який включає браму і мури верфі (1849 р.), чоловічу гімназію (1850 р.) та два корпуси Старофлотських казарм (1850 р.), читайте детальніше у Вікіпедії ; яхт-клуб (1889 р) – найстаріший в Україні, зведений у стилі неоренесансу, Вікіпедія.
Костьол святого Йосипа та плебанія
Є у місті й помпезні будівлі радянського періоду, і 30-х і 50-х, і 70-х років. Їх досить багато – прогуляйтеся центральними вулицями і ви їх обов’язково побачите, але особисто я звернув увагу на костьол святого Йосифа – храм католицької громади Миколаєва, який звели у 1891-1895 роках у стилі неоготики, із неороманськими елементами. Нині храм у гарному стані, а у дворі ще є неоготична плебанія. Дві вежі-дзвіниці костьолу видно здалеку, тому його ви не пропустите.
Лютеранська громада Миколаєва у 1848-1852 роках звела собі кірху, невелику, але досить симпатичну. Теж у стилі неоготики. Вона теж нині діюча, і гарно по реставрована.
Лютеранська кірха
Академічний художній російський драматичний театр (1880 р.)
Є у Миколаєві караїмська кенаса (1847 р.) і синагога (1877 р.) – юдейські пам’ятки зовсім різних народів. У будівлі кенаси нині якісь магазини, що в ній тільки не було за совєтів – дом бєзбожніка, Будинок вчителя, кінотеатр, склад, ЗАГС. А синагога нині діюча.
Весь радянський період Миколаїв розвивався як місто пролетаріату. Ні про яких туристів тут ніхто не думав, ну як і в будь якому радянському місті. І лише зараз у місті почалися якісні перетворення – реставрації, реконструкції. От лише дороги у місті жахливі – одні із найгірших, серед обласних центрів України. Та не варто дуже на них зважати – Миколаїв цікав енний. При нагоді, відвідайте обов’язково.
Текст та фото Романа Маленкова.
Кенаса
Забудова імперського періоду. На сотанньому фото гімназія
Забудова радянського періоду
