Рахівський район розташований у східній частині Закарпатської області. Його північна та східна частини врізаються у саме серце Українських Карпат – найвищої гірської системи країни. На півночі району, між потужними хребтами Свидовець та Горган, бере свій початок Чорна Тиса – головний виток однієї з найбільших та найнепередбачуваніших приток Дунаю – Тиси.
Чорна Тиса
Джерело, яке дає початок Чорній Тисі, крапельками просочується крізь товщу гірської породи. Кількома метрами нижче воно перетворюється на pвучкий пінистий струмок, що швидко скочується вниз, торуючи собі дорогу поміж камінням. З кожною сотнею метрів струмок стає більш поважним і вже за кілька кілометрів від витоку перетворюється на невелику гірську річку, яка мандруючи донизу Карпатськими схилами приймає в свої обійми безліч інших річок і струмків.
Повноводні гірські потоки наповнюють Чорну Тису прозорою холодною водою, яка не має рівних за смаком. Після злив вода в потоках мутніє, інколи стає рудою. Розбурхані дощами струмки піднімають рівень Чорної Тиси, й вона з нестримною силою несеться вниз у долину.
Братківський хребет
Навесні, коли тануть сніги у горах, рівень води може сягати критичної відмітки. Розгнівана ріка тоді руйнує все на своєму шляху: зносить мости, змиває дороги та будівлі, вивертає величезні флішеві* брили.
Схили долини Чорної Тиси вкриті густими ялиновими лісами. Стрункі дерева у висоту сягають 30 метрів і вище. Особливо великі вікові смереки збереглись у межах Апшинецького гідрологічного заказника, створеного у верхів’ях ріки. Поряд із смерекою можна натрапити на ялицю, бук, граб та, навіть, на тис ягідний, якому Тиса завдячує своєю назвою. В чагарниковому поясі, який лежить вище лісового, панують стланники. Найбільші ареали має ялівець, зарості якого здалеку схожі на темний густий ліс, островами поширені непролазні хащі гірської сосни, інколи зустрічається вільха зелена. Серед чагарничків найбільш розповсюдженими є чорниця, яка зустрічається майже всюди, брусниця, лохина.
Стара Австрійська дорога
Альпійські луки, що займають найвищі ділянки гір, нагадують м’який пухнастий килим, на який так і хочеться вкластись. Це царство найменших форм чагарників, злаково-різнотравних формацій, осок, мохів та лишайників.
Величезна кількість тварин, пташок та комах живуть в лісах та на луках басейну Чорної Тиси. Для цієї місцевості є характерним поєднання видів тайгового та альпійського комплексів.
Пташине царство вирізняється багатством видового складу. Особливої уваги заслуговують карпатський глухар, тетерук, рябчик, які полюбляють найвищі лісові ділянки. Серед пернатих хижаків зустрічаються яструб, довгохвоста неясить та ін.
Курум – кам’яна ріка
Ця місцевість дає притулок великій кількості копитних. Звичайними тут є дика свиня, сліди якої часто можна зустріти на піщаних ділянках біля водопоїв, та граціозна швидконога козуля. Досить поширеним є благородний олень (карпатський різновид), який вирізняється значною величиною рогів. З хижаків слід відмітити вовка, рись, дикого лісового кота, борсука. Інколи, хоча все рідше і рідше, трапляються сліди найбільшого хижака України – бурого ведмедя, який залишився зараз лише в Карпатах.
В гарний сонячний день на лісовій галявині можна зіткнутись з гадюкою, яка є тут досить поширеним видом. Дуже екзотично виглядає п’ятниста саламандра, шкіра якої отруйна. Цього плазуна інколи можна зустріти неподалік від потічків, переважно у дощову погоду.
Долина річки Апшинець
Комашиний світ цієї місцевості вирізняється відносно незначним видовим різноманіттям, хоча, в цілому, комах досить багато. Поширеними є жуки (жужелиці, листоїди, пластинчастовусі та ін.), на луках багато метеликів.
Якщо піднятись понад кронами красунь смерек, то можна побачити вершини навколишніх хребтів – Свидовця та Горгана. Хребти ці зовсім не схожі один на одного. Горган – це типове антиклінальне утворення, що з’явилось внаслідок піднімання рухомої ділянки земної кори. Свидовець є велетенським насувом; північно-східний його схил переважно крутий та урвистий, тоді як південно-західний – пологий.
В часи останнього зледеніння на вершинах хребтів лежали білі шапки льодовиків, які лишили по собі багату спадщину – кари*, виорані річкові долини, моренні відклади*. Особливо помітною давньольодовикова діяльність є на Свидовці.
Братківський хребет
Рельєфоутворюючі процеси відбуваються на хребтах безперервно: вивітрювання руйнує й подрібнює гірську породу, а гравітаційні процеси зумовлюють її переміщення униз по схилу, повноводні гірські водні потоки підхоплюють уламковий матеріал й несуть вниз у долину. Рясні опади зумовлюють постійну високу інтенсивність флювіальних та ерозійних процесів, тому долини річок та струмків постійно переформовуються. Кліматичні умови сприяють виникненню селів, які час від часу пожвавлюють буття схилів своєю шаленою хаотичною енергією. Зимою з гір нерідко сходять лавини, проробляючи собі лотки для швидкісного спуску.
Не останню роль у формуванні рельєфу басейну Чорної Тиси відіграла людина, яка постійно вирубувала ліс на схилах, сприяючи розвитку флювіальних, ерозійних та гравітаційних процесів. Більшість науковців вважає, що саме люди винні у катастрофічних наслідках весняних повеней 1998 та 2001 років, адже через надмірні вирубки сильно оголились від лісу вершини та схили, на яких після раптових потеплінь не було чому затримувати сніг. Він танув з величезною швидкістю, наповнюючи водні потоки. У верхів’ях Чорної Тиси в роки катастрофічних повеней було зруйновано усі мости та дороги. Розбурхана ріка змела все, що стало на її шляху. В річкових долинах також відбулись грандіозні зміни, сліди яких можна буде бачити ще дуже довго. Можливо саме в такий спосіб природа мстить за шкоду, яку люди заподіюють їй з року в рік.
Окопи Першої Світової на Братківському хребті
Найвища точка басейну Чорної Тиси розташована на хребті Братківському, який відноситься до системи Горганських хребтів. Це гора Братківська, що має висоту 1788 метрів над рівнем моря. На цьому ж хребті розміщені гори Руська (1650) та Чорна Клева (1719).
Вершини Братківського хребта привертають увагу до себе не лише неймовірної краси краєвидами, що відкриваються з них. По хребту проходить границя між Закарпатською та Івано-Франківською областями. На гребені через кожні 100 метрів стоять кам’яні стовпи, які мають досить давню історію. На стовпах викарбовано з одного боку напис “CS”, а з іншого – “PL”, під написами дата – 1920. Справа в тому, що у 1920 році тут проходив кордон між Чехословаччиною та Польщею. В 1939, після приєднання Галичини до СРСР, цей кордон став розділяти Чехословаччину та Радянську Україну.
Старий прикордонний стовпчик та річка Апшинець
Братківський хребет разом з навколишніми територіями часто змінював володарів: він входив до складу Київської Русі, Литви, Речі Посполитої, Польщі, Австро-Угорщини, Чехословаччини, Німеччини, СРСР. Окрім прикордонних стовпчиків на Братківському є й інші свідчення бурхливого ходу історії цієї місцевості – розкидані уздовж хребта залишки бліндажів та окопів, що пережили не одну війну.
В лісах, що густо вкривають річкові тераси, часто можна чути гудіння бензопил та ревіння двигунів лісовозів. Як це не прикро, але ресурси Карпатських лісів тануть з усе більшою швидкістю.
Вирубка лісу у верхів’ях Чорної Тиси має дуже давню історію, але найбільших масштабів вона сягнула в минулому столітті.
На витоках Чорної Тиси
На початку XX століття на Чорній Тисі поряд з гирлом Апшинця було створено водосховище для сплаву лісу – кляузур. В цій водоймі збирали ліс, який звозився з навколишніх схилів, потім відкривали греблю, і дерево, підхоплене велетенським водним потоком, зносилось вниз у долину. Зараз ліс річками не сплавляють, і водосховище зруйновано, але деревину везуть униз лісовозами і у значно більших кількостях.
Мандруючи вибоїстими шляхами униз за течією Чорної Тиси можна побачити не тільки місцевих жителів із по-діловому зосередженими обличчями, їх підводи та лісовози; почути не лише своєрідний та досить виразний карпатський діалект й шалене гудіння бензопил. Трапляються групи людей з рюкзаками, альпенштоками та картами. Заговоривши з ними, у відповідь можна почути чисту українську, російську, польську, угорську, словацьку та інші мови. За день зовсім неважко зустріти кілька груп, рідні мови учасників яких жодного разу не будуть повторюватись. Причому не сподівайтесь завжди від закордонних туристів чути, що вони тут вперше. Досить багато хто з цих людей приїздить сюди чи не кожен рік, привозячи з собою все нових та нових друзів й просто знайомих. Особливо це стосується угорців, які з року в рік, улітку, мандрують до витоків Чорної Тиси.
Водоспад
При підйомі трохи вище за течією річки стає все тихіше й тихіше. Тут вже зустрічаються лише поодинокі “аборигени” та більш розосереджені групи туристів. І поводять всі вони себе значно спокійніше та обережніше, ніби прислухаються до природи, яка їх оточує, намагаються зрозуміти її та адаптуватися до неї. Одним це вдається, інші не витримують психологічного тиску гір (таких значно менше).
Високо в горах, під полонинами, притулились колиби чабанів. Ці похмурі дерев’яні споруди притягують туристів своїм екзотичним виглядом: темними пустотами незасклених вікон, перекошеними дверима та ставнями, дощатими дахами, що поросли мохами та лишайниками.
Пляж на Чорній Тисі
На полонинах протікає життя, що не змінилось за сотні років. Чабани вперто не приймають у своє буття досягнення цивілізації. Їхній побут залишається традиційним: щоранку вони вигонять отару на полонину, щовечора розкладають прямо на земляній підлозі колиби ватру (вогнище), вечеряють та лягають спати, щоб наступного дня розпочати усе спочатку. Також в їхні обов’язки входить доїння худоби та варіння сиру (бринзи), періодичний збір ягід та грибів, лаштунок будівель та возів, якими на полонину піднімають продукти (переважно хліб та спиртне) та спускають у долину молоко, сир, м’ясо, гриби та ягоди.
Від гуцульських колиб віє історією та легендами. Якщо піднятись до них у дощову похмуру погоду, коли полонину застилає туманом; почути дзвіночки, прив’язані на шиях худоби, та сумну мелодію сопілки захмелілого чабана, то мимоволі можна втратити відчуття реальності та перенестись у фільм Сергія Параджанова “Тіні забутих предків,” можна відчути себе маленьким та нікчемним перед величчю гір, які в деякі моменти вистромлюють з густого туману понад полониною свої безлісі вершини та манять до себе.
На Чорній Клеві
Ці незвичні місця ніби створені для тих, кому остогидів нав’язливий комфорт квартир, шум та задушливий міський смог, кому мозолять очі нескінченні потоки людей, які завжди метушаться та кудись поспішають, кому набридли рівнинні краєвиди або одноманітний хід курортного життя. Місця ці для тих, хто мріє відпочити від цивілізації, поспілкуватись з природою віч-на-віч, хто хоче поринути у вікові традиції, що тісно вплетені в життя місцевого населення, а не штучно подані для довірливих туристів. Місця ці для тих, хто марить здоланням гірських вершин та перебуванням під впливом вражаючих уяву краєвидів.
Примітки:
*Братківський хребет входить до групи Привододільних (Внутрішніх) Горган і є пд.-сх. їх відрогом. Розчленований верхів’ями річок Чорної Тиси та Бистриці Надвірнянської. Місцеве населення часто називає хребет просто – Горган.
*Свидовець – гірський хребет у пд.-сх. частині Українських Карпат. Простягається між долинами річок Тересви та Чорної Тиси. Найвища вершина – гора Близниця (1883 м). В межах басейну Чорної Тиси розташовані хребти Свидовецький та Апшинецький системи хребта Свидовець.
*Фліш – потужна серія морських осадових гірських порід, переважно уламкового походження. Вирізняється ритмічним чергуванням кількох літологічних різновидів шарів.
*Селі – грязьові або грязьокам’яні потоки, які виникають в горах внаслідок різкого паводку, викликаного інтенсивними зливами або бурхливим сніготаненням.
*Вивітрювання – процес руйнування й хімічної зміни гірських порід під впливом температури, хімічної та механічної дії атмосфери, води й організмів.
*Морена (франц. “moraine”) – відклади накопичені безпосередньо льодовиками при їх русі і виорюванні ложа; за складом дуже різноманітні, невідсортовані, містять гальки та брили з льодовиковими шрамами та поліровкою.
*Кар (нім. “kar” – цирк) – чашеподібне заглиблення у верхній частині гір, яке утворюється під впливом діяльності льодовиків, сніжників, морозного вивітрювання.
*Стара Австрійська дорога – була збудована урядом Австро-Угорщини у XIX столітті для військових цілей. Визначається інженерно-технічною довершеністю та високою стійкістю до несприятливих природних умов. І у наш час є однією з кращих доріг в басейні Чорної Тиси.
Фото та текст Романа Маленкова та Олега Години
Дивіться також: Мандрівка до озер Свидовецького хребта
