Ущелина ріки Іскир
Річка Іскир є найдовшою, виключно болгарською, річкою. Її довжина 340 км. Верхня частина Іскира протікає у горах, формуючи красиву, інколи неймовірну, ущелину, найцікавіші місця якої починаються біля міста Враца.
За 26 км від Враци лежить село Лютидол, біля якого, в горах, перпендикулярно до річкової долини, розташовується природний феномен – Ритліте – величезний вапняковий гребінь – пласкі кам’яні стіни, які сягають 80-метрової висоти та триметрової товщини. В античний період, між природними стінами Ритліте, побудували укріплене місто – Коритен град. До залишків його фортифікацій дістатись непросто – потрібно дертися вгору, серед чагарів та каміння. Стіни підмурки стін, із крупного каменю – то фундамент величезної базиліки візантійського періоду.
Природний феномен – скелі Рітліте
Церква святого Георгія
Неподалік від Ритліте варто оглянути дуже колоритну, кам’яну церкву святого Гергія, зведену на зламі 15-16 століть. Розміри храму 11х9 м. Стиль побудови – візантійський. Має три абсиди, але без притвору. Всередині збереглися старовинні розписи, але їх ми не бачили.
Вгору за течією Іскира, від Лютидолу, дорога звивається у вузькій , каньйоноподібній, надзвичайно мальовничій долині, із білими скелями. Річка меандрує між прямовисних берегів, формуючи прекрасну локацію для туристів, які люблять, як оглядати ландшафти, з численних видових майданчиків, так і сплавлятися в каламутних водах, байдарками та рафтами. Дорога пробивається у скелях тунелями – фотографувати хочеться постійно
За 4 кілометри від Лютидолу лежить Череписький монастир (бол. Черепишки манастир). В напрочуд затишному місці, між скелями та печерами, в далекому 14 столітті виникла ця святиня. Її поява була пов’язана із Коритен градом – мешканці того давнього міста спонсорували монастир.
Череписький монастир
Під час османського завоювання Болгарії монастир зруйнували. Але він був відбудований знову в 1660 році. А у 19 столітті його прославив Іван Вазов – болгарський Шевченко – найшановніший поет країни. Він назвав монастир найкращим місцем на землі. Збереглася тераса, на березі Іскиру, де любив відпочивати Вазов – прекрасне місце. Неймовірне.
Черепишки монастир – що то за назва така? Відразу спливає в умі череп і черепаха. Але нам сказали про інше – про черепицю. І відразу ми побачили, яка ж тут черепиця – такої я більш ніде не бачив. То не просто черепиця – то величезні шматки плаского каміння. Це виглядає архаїчно і казково.
Нинішній монастир – це кілька храмів, кілька келійних корпусів, будинок настоятеля. Тут є і кафе, із їжею та алкоголем. Над святинею розташовано класний оглядовий майданчик, але, на жаль, сходів до нього немає – потрібно їхати або йти, долаючи неабиякий гак – мінімум кілометра три-чотири. Але варто їх проїхати и пройти – вигляд звідти фантастичний.
Поряд із монастирем на початку 20 століття побудували залізничну станцію, санаторій та гарну церкву. Нині монастир та церква покинуті, а станція функціонує.
Текст та фото Романа Маленкова
