У Львові не міг не побувати біля пам’ятника видатному герою європейської історії, про якого вже писав кілька разів, коли згадував про славні сторінки козацьких перемог в Європі.
Хто уважно читає мої публікації, той має пам’ятати і про те, що один із українських істориків, який спеціалізується власне на описі тих подій 1683 року, Тарас Чухліб, не міг знайти оригінал реляції, яку видав відразу після війни у Відні сам Юрій Кульчицький. Т.Чухліб тоді закликав fb допомогти йому. Мені вдалося знайти цей документ у польському архіві.
Ділюсь тепер реляцією 1683 року, яка і сформувала уявлення про цього шановного пана та зробила його героєм всього християнського світу: “Героїчні зусилля пана Георга Франца Кульчицького, як він проник через табір ворога під час турецької облоги міста Відня”: https://cbdu.ijp.pan.pl/id/eprint/16930/
Також я займався дослідженням кавової культури Відня, що тісно переплетена з ім’ям Кульчицького. Після опрацювання багатьох документів хотів написати статтю про це. Розвіяти деякі міфи за/проти Кульчицького, якими переповнений не лише український сегмент, а ще більше російський, польський, угорський та, навіть, сербський.
Проте, на все не вистачає часу. Хто мене читає, той знає 🙂
Тому той матеріал було відкладено до кращих часів. А зараз розумію, що пам’ять не безмежна, повторно вивчати купу джерел за темою не стану. Тому зроблю тут інакше: поділюсь в цьому пості трьома джерелами, які нададуть багато інформації про життя, героїчний вчинок в 1683 року під час війни, а також і про вплив нашого героя на кавову культуру Відня. А зацікавлені читачі зможуть з цього взяти для себе найбільш важливе, потрібне, цікаве. Можливо щось напишуть про Ю.Кульчицького і тегнуть мене. Так ми спільними силами підготуємось до святкування 340-річчя тієї перемоги, нагадаємо світу про видатного українця, а також і наповнемо fb справді цікавою інформацією.
Тож, друга зі знайдених мною робіт, яка може бути цікавою:
„Das Kaffeehaus als Seismograph gesellschaftlicher Veränderungen. Wien ab 1950”, авторка Sabrina Wolfschluckner: https://phaidra.univie.ac.at/open/o:1310051
Розповідає про історію виникнення культури вживання кави навколо Червоного моря, подальше поширення через Єгипет і Туреччину, де вже наприкінці XV ст. це стає популярним. Авторка пише: “До 16 століття споживання кави пройшло довгий шлях від започаткування в Ємені до поширення по всій Османській імперії. В 1554 році з’явилась перша кав’ярня в Константинополі, а вже через двадцять років їх кількість зросла до 600”.
Перші новини про екзотичний кавовий напій потрапили до Європи завдяки звітам про подорожі Сходом ще в XVI ст. У той час була предметом дослідження, а далеко не повсякденним напоєм європейців. Леонард Раувольф вважається першим європейцем, який описав каву більш детально і після подорожі Сходом у 1573-1576 роках представив її науковій аудиторії («Reise in die Morgenländer», 1582 р.). Спочатку кавові зерна в Європі характеризувались використанням як ліків і за коло наукових інтересів деяких ботаніків та мандрівників Сходом не виходили. Для решти суспільства кава була все ще курйозом. Ставлення змінилося лише впродовж XVII ст. Венеціанський флот привіз перші мішки кави з Олександрії до Європи в 1615 році. Перша європейська кав’ярня також з’явилась в Італії, точніше у Венеції – під назвою «Bottega del caffè». Далі: 1652- перша кав’ярня в Лондоні, 1660 – в Марселі, 1666 – в Амстердамі, 1669 – в Парижі і 1677 – в Гамбурзі.
Розповідаючи про перші кав’ярні у Відні, описує і одного з найбільших авантюристів міста, якому відводить першість у цій справі. А саме Johannes Diodato (або за вірменським прізвищем Owanes Astouatzatur).
Хоча персонаж цей більш ніж неоднозначний, майже всі відомості про нього – це суто легенди і міфи, які ще і частіше за все відносяться до пізніх часів, але дещо все ж відомо. Підтверджено, що з 1670-х років він був власником складу на Ротентурмштрассе. Тут часто бували торговці зі сходу, а тому припускається, що тут могла постати перша в місті кав’ярня.
Відкриття деякі навіть точно датують: 17 січня 1685 р., але підтвердженню в джерелах цьому немає і все виглядає як пізня міфологізована гонитва за першістю.
Це було за два роки після подій тієї самої війни. Єдине, що є певним – це те, що цього дня на ім’я Й.Діадато видано привілей на продаж кави. Будь-яких записів про те, чи він хоч якось скористався тим, чи продав хоч одну каву у Відні, – немає, оскільки вірменський купець працював за пільгою, а тому не мав сплачувати податки.
У 1690-х роках через проблеми з бізнесом йому довелося бігти до Венеції. Вважається, що вірменин залишив керування кав’ярнею своїй дружині. Але і будь-якого підтвердження ведення господарської діяльності цією пані також документально не зафіксовано.
Більше того, коли Діадато повернувся до Відня, то в 1705 році писав листа (зберігся) із скаргами місцевій владі, що ніхто в місті не шанує виданий на його ім’я привілей та кавою торгують всі охочі. Тобто, цей лист як раз підтверджує і те, що він та його дружина не вели належним чином бізнесу, а головне, не дивлячись на перший датований подібний привілей, ніхто в місті його не дотримувався (бо не було кому його захищати), а кавою торгувало багато людей. Ми навіть знаємо хто був серед них 😉
Пізніше персона Johannes Diodato була міфологізована вірменською громадою в політичних цілях, були вигадані нові міфи, все далі у часі відсувались нічим не підтверджені згадки про “першу кав’ярню”, що він встиг скористатись привілеєм і продавати каву в готовому вигляді тощо, що так і не знайшло свого підтвердження джерелами. Йому встановлювались пам’ятники, а пізніше і взагалі для цього пана була повністю вигадана, а точніше врадена у нашого Ю.Кульчицького, біографія “розвідника” та “героя війни, що на колчаковских фронтах був поранений”. Тобто, була просто підмінена біографія іншої людини і прилаштована з якоюсь метою до історії Відня.
Як бачимо, ідеологічна та інформаційна війна велись у всі роки і той, хто каже, що історія неважлива, просто не розуміє як влаштований цей світ і які закони існування має.
Тож, забудьте про всі ці нав’язані штампи про: “минуле неважливе”, “яка різниця хто перший”, “це нікому не цікаво”. Просто згадайте штучну і створену на колінці біографію Johannes Diodato, яку мов прапор протягують вірмени вже дві сотні років.
Що цікаво, як це і буває у всіх подібних випадках, робилося і робиться все це під гучними словами про “руйнування міфу про Кульчицького”. Це той класичний випадок, коли т.з. руйнівники міфів роблять все це лише для того, щоб штучно створити інший, більш вигідний для них міф.
Ще більш заплутаною є історія про Isaak de Luca, який начебто мав би бути серед перших власників кав’ярень Відня. Принаймні так тепер стверджують деякі дослідники, намагаючись зруйнувати міф про Кульчицького. Але більш уважне вивчення біографії реальної людини з таким ім’ям виявляє, що датою його народження мав бути 1677 рік, а місцем народження – Єреван. Тобто, навіть якщо зовсім крихітним він потрапив у Відень, то раніше початку XVIII ст. він ніяк не міг мати своєї кав’ярні. А нечисленні і заплутані джерельні згадки можуть говорити лише про його певну участь і допомогу іншим.
Ці дві історії краще за все пояснюють, чому гірше за міфотворців можуть бути лише т.з. руйнівники міфів.
Але повернемось до праці Sabrina Wolfschluckner, яка станом на 1714 рік нараховує у Відні вже біля 30 кав’ярень (не рахуючи передмістя). Тобто, очевидно, що з кінця XVII ст., а особливо в повоєнний період, коли всім було не до дотримання привілеїв і встановлених монополій, а містяни більше були зайняті відновленням будівель, ремісництва, економічних зв’язків, а також і тим щоб краще їсти і більше пити, дуже багато відкривалось як закладів харчування, так і інших пов’язаних підприємницьких ініціатив.
Серед яких стала легендарною вулична торгівля кавою Ю.Кульчицького, про яку знає тепер кожен віденський школяр, але, як правило, не знає український.
В цій дисертації автор дає наступну характеристику його участі у житті Відня 1683 і подальших років:
“Кульщицький пішов добровольцем і в супроводі свого слуги, переодягненого в турка, вирушив у дорогу. Незважаючи на деякі перешкоди вони досягли табору імперських військ, а потім повернулися неушкодженими до Відня назад і доповів про польську армію допомоги, яка вже прибула до Австрії. Кульщицький був щедро винагороджений за свій хоробрий вчинок і окрім підданства отримав 200 дукатів”.
Далі автор переповідає всім відому історію про мішки кави, які лишились від переможених турків на полі битви, що їх забрав собі наш герой:
“…кавові зерна вважалися харчем для верблюдів. Без верблюдів, думали віденці, нам також не потрібен корм для верблюдів, тож почали палити мішки. Кульщицький помітив такий знайомий з Константинополя запах і зупинив руйнування бобів, назвав його власністю і відразу ж відкрив першу віденську кав’ярню. Ця перша віденська кав’ярня називалася “Zur blaue Flaschen” і була розташована на Stock-imEisen-Platz. На ній була «табличка, що зображувала турка з шароварами та тюрбаном». Тут кожного гостя приймали і ставилися без зайвих церемоній, а зустрічали обіймами та «Привіт, брате». Кульщицький першим підсолодив гіркий напій молоком і цукром і винайшов меланж. До цієї легенди додають ще і круасан. Що стосується цієї легенди, то її знає кожен віденський школяр. Георг Франц Кульщицький досі залишається одним з найвідоміших, коли мова заходить про цю тему”.
Ну і щоб дізнатись ще більше подробиць про козацьку участь у віденських подіях і Юрія Кульчицького, можна прочитати ось це маловідоме видання, яке знайшов і також ділюсь з Вами:
“ЗБІРКА СТАТТЕЙ: ЮРІЙ ФРАНЦ КУЛЬЧИЦЬКИЙ і КОЗАКИ герої віденської перемоги 1683 р.”, що була опрацьована Мироном Утриском і видана в Філадельфії в 1983 році, до 300-річчя славетної сторінки європейської історії:
http://diasporiana.org.ua/…/uploads/books/12221/file.pdf
Іван Німчук так резюмує шлях героя:
“Вже небавком продавав він свою першу каву в скромненькім льокалі в Бішофсгофі (сьогодня: Домґассе 4) по крайцару від стакана, та скоро перенісся до більшого на Стефанс-файтгофі „Zur blauen Flasche”. І з записок очевидчів-сучасників і з рисунків Кульчицького-каварника видно, що він ходив у Відні в козацько шляхетському строю. Також у статті Адольфа Шерпе про розвиток віденської каварні (Volkskalender 1920) зазначено, що Кульчицький „обслугував своїх гостей у фантастично-богатім одязі”. Не диво, що всі тодішні стани Відня були гістьми Кульчицьксто —не так задля кави, до якої довший час ніхто не міг привикнути, як задля його заслуг і його особи, шо тішилася пошаною цілого Відня.
З початку продавав каву на турецький спосіб, себто без цукру, тому Віденці не могли з нею освоїтися. Аж як зачав додавати цукру, настав у нього такий стиск, що й сей льокаль був затісний, аби помістити всіх гостей. „Bruderherz” (Братнє серце) називали його Віденці, і він так кликав кожного, хто загостив до його кавварні.Пізнійше одержав Кульчицький від біргермайстра Відня місце; на якому збудував великий будинок, що відповідав уже всяким вимогам все численнійших гостей. Се був деревляний барак з деревляними столами й лавками, що лежав у Леопольдштадті „Ам унтерен Верд”, коло пізнійшого Шляг—, тепер Фердинандового мосту (сьогодня: II. округ, Гайдґассе 8.). Се був отже перший сталий дім каварня, де подавано каву. Каварня ся перейшла по смерти Кульчицького на його нащадків, що платили громаді за винайм невеличкий чинш. Там і витворилося поволи оте типове каварняне життя, ота каварняна атмофера, що їх бачимо нині всюди в Европі, а творцем каварні у Відні, патріархом віденських каварників є наш земляк, Юрій Франц Кульчицький. Умер Кульчицький у Відні 19 лютого 1692 р. Поховано його на цвинтарі коло церкви св.Стефана, з його могили одначе, як і з цілого того цвинтаря, нема нині і сліду. Зате є у Відні багато инших памяток по Кульчицькому”.
В 1862 році іменем Ю.Кульчицького була названа одна з вулиць Відня.
А 12 вересня 1865 року, у річницю перемоги, на цій вулиці було встановлено пам’ятник на його честь (на розі Фаворитштрассе і Кульшицкігассе).
Віденська кавова культура нерозривно пов’язана з іменем цього уроженця Львівскьої області. Хто б і що вже не намагався вигадувати, як би не прагнув вкрасти його історію, але Ю.Кульчицький назавжди залишиться героєм Австрії і України.
Автор: Ігор Полуектов
