За 40 кілометрів від Артвіну Artvin, вгору за глибочезним каньйоном і долиною річки Копрулер, біля міста, яке нині називається Ардануч Ardanuç, розташовані замок і каньйон із назвою Гевгерник Gevhernik. Незважаючи, що замок у руїнах і дістатись до нього непросто – потрібно піднятись на значну висоту, небезпечними і сипкими стежками, за допомогою драбин і власної сміливості. Але воно варте того, адже краєвид, який відкривається з гори, зокрема, вигляд казкового каньйону, компенсує усі незручності. Це місце одне із найколоритніших, найзагадковіших і найвеличніших, із коли небудь бачених мною. А може й вами. Це місце просто шокує, особливо, якщо уявити, що тут колись жили люди.
Прямуючи у Ардануч ви ніяк не минете каньйон Гевгерник. Дорога в’ється високою терасою, яка витесана над річкою Копрулер, під час створення водосховища, після затоплення старої дороги. А стара дорога була історичним шляхом крізь гірський масив, який є відрогом Кавказу. Назва каньйону походить від двох слів – Гевгері та Нік – шахта та руда. В давнину в цій місцевості були розташовані срібні шахти, які належали грузинським царям із династії Багратидів, як і уся навколишня територія. І замок, на високій, столоподібній скелі, із прямовисними бортами. Замок контролював важливий торговий шлях та охороняв шахти. Колись він навіть служив резиденцією для грузинських царів, але у 1551 році його захопили османи, на чолі із самим Сулейманом Кануні. Скеля, на якій стоять нині руїни замку, здається настільки неприступною, що важко навіть уявити, як османам вдалося взяти цю твердиню. Вони тоді її добряче поруйнували, але, дуже швидко (1562 р.), замок був відновлений. Нинішня руїна – то вже результат дії землетрусів та втрати замком своєї фортифікаційної функції. Артилерія зробила подібні замки непридатними для оборони, а як житло його використовувати було дуже незручно, тому мешканці спустились у долину, а твердиню покинули.
На вершині гори не залишилося жодної цілої споруди, лише фрагментарні кам’яні кладки, інколи немалі шматки стін та жител, але піднятись сюди, якщо маєте сили і відповідне взуття, необхідно. Стежка малопримітна й починається у районі Адакале. Її промарковано прожекторами на металевих стовпах. І тримайтесь ближче до стіни. Зверніть увагу, що стежка досить сипка, притрушена дрібним щебнем, і спускатися нею значно важче, ніж підніматись.
Стежка упирається у дерев’яну драбину, а потім у металеву, яка ніби висить у повітрі над прірвою – лізтимете нею – краще не дивіться униз, якщо боїтеся висоти. Але з цієї драбини ви вперше, і можливо найкраще, роздивитесь велич каньйону Гевгерник.
Замок був побудований у 5 столітті грузинським царем Вахтангом Горгасалі. У 7 столітті його зруйнували араби, а у 8 його відновив князь Тао-Кларжеті – князівства, яке поширювалося і на ці землі, Ашот Великий. Напевне він побудував біля підніжжя замкової скелі місто, яке грузинською називали Артануджи. В 10 столітті почався справжній розквіт міста – торгівля та видобуток срібла сприяли цьому.
Після захоплення міста Сулейманом Кануні, основна частина грузин мігрувала на північ, протягом 16-19 століть. На їх місце прийшли вірмени, яких винищили у трагічні 1915 році. Християн у цій місцевості не залишилось.
У 1877 році Ардануч, як і навколишні землі, захопила Росія, він увійшов до складу Батумської області. В ті часи більшість населення у містечку становили вірмени. Хоча, на думку багатьох сучасних дослідників це були вірмени-католики, які за багато століть дуже змішалися із грузинами, і мову мали напівгрузинську.
Нині у районі Адакале, біля замку, живуть ломи – етнос, близький до циган (ромів), який прийшов сюди із Індії. У них ви можете розпитати дорогу до замку.
Каньйон Гевгерник є пам’яткою природи. Знизу, з дороги, він виглядає не менш велично, ніж зверху, із замку. Стінки каньйону прямовисні, і мають у висоту кілька сотень метрів. Це місце можна назвати одним із найатрактивніших у Туреччині, але туристів тут ми не помітили жодного. Поки тут немає натовпів – поспішайте побачити цю казку.
Текст та фото Романа Маленкова.
