Ми трохи проскочили повз Давидівку у сусіднє село Полонисте, в якому нам повідомили, ще “нема чого їхати у ту Давидівку – млин вже давно розібрали – гідроелектростанцію будують”. Але їхати було недалеко й ми вирішили подивитись хоч на нещасні залишки. Й не прогадали, адже його зовсім не розібрали, а можна сказати навпаки – дають будівлі нове життя. Роботи йдуть повним ходом, будуються бетонні перекриття, укріплюється гребля – бути тут електростанції на Ятрані. Не розумію критиканів – невже краще щоб цей красень-млин стояв пускою й потроху валився?
Заселення села, на межі Дикого поля, почалося в другій половині 18 століття. Назва, кажуть місцеві, походить від імені першого поселенця, якого звали Давид. В другій половині 19 століття Давидівка (як і сусідні села) опинилась у власності вихідця із молдовських магнатів Олексія Абази, якому, дісталась у подарунок від графа Льва Бобринського – вітчима. Цікаво, що рідного батька Олексія – Михайла, Бобринський застрелив на дуелі, на яку був викликаний за залицяння до матері. Маманя видно та ще була… хоча хто зна як воно було насправді, але вийшла заміж за вбивцю свого чоловіка, власника величезних земель на кордоні сучасних Черкаської та Кіровоградської областей.
Олексій Абаза у 1873 році юнкером почав службу на флоті і дослужився до високого звання контр-адмірала і потрапив у імператорську свиту, при якій, мабуть, хотів повторити кар’єрний ріст свого дядька, який дослужився до міністра фінансів. У 1904 році Олексій Абаза керував російською місією, яка повинна була через треті руки купити сім крейсерів для війни проти Японії (в Європі, Аргентині і Чилі), але місія закінчилася провалом, тому контр-адмірал залишив службу при дворі й знову повернувся на море – у 1905 році він приймав участь у Цусімській битві.
У 1910 році Абаза залишив службу й переїхав до свого маєтку у Межирічці (сусідньому селі, де і нині стоїть його садибний будинок). Він модернізував місцевий спиртовий завод та добудував, зведений німецькими будівельниками у 1901 році водяний млин у Давидівці. Саме ця велична будівля й стала метою нашого приїзду у це село.
Біля млина була ще й олійниця, при чому, працювала вона до останніх років. Млин чотирьохповерховий (четвертий поверх під самим дахом), за своєю архітектурою дуже схожий на млин у Круполеринцях – такий собі, досить довершений (як для промислового об’єкту) модерн. Поряд із млином звели піч із височезною трубою (схожою на мінарет). Для чого та труба – мені ніхто пояснити не може.
В 90-ті роки минулого століття млин контр-адмірала стояв пусткою й потихеньку занепадав. Років 7 назад його орендувала (а може й викупила) київська фірма ТОВ “Гідроенергоінвест”, яка зібралася звести три електростанції на Ятрані. В Давидівці вони перебудували прибудову, де були колеса та шестерні, облаштовуючи її під електрогенератор. А у приміщеннях млина повним ходом ідуть ремонтні роботи…
На в’їзді у Давидівку із пагорба відкривається неймовірний краєвид на долину Ятрані, із млином, дзеркалом ріки, та крутими схилами. Це варто побачити.
Текст та фото Романа Маленкова
