Про Яремче. Частина п’ята. Стежка Довбуша

Нарешті зафоткав церку, неподалік якої ми були. Стоїть така скромна посеред стародавнього кладовища. Але не все так просто . Це церква Святого Іоанна Милостивого, зведена в далекому 1663 (!!!!!). Свою назву храм отримав на честь праведного святителя, який славився на всю округу своїм лагідним і добродушним характером.

Далі по дорозі з правої сторони на пагорбі стоїть якийсь новозбудований храм. Нічого про нього в мережі не знайшов.

Зимовий Прут прекрасний.

І так, не менш прекрасні карпатські залізничні тонелі. Обожнюю крізь них проїджати.

Хто не в курсі, Довбуш гарненько походив Карпатами. Майже в кожному селі ви можете знайти або його камінець якийсь, або скелі, або стежку.

Це, наприклад, камінь Довбуша в Яремче. Ми з Оленкою вирішили, що це він сходив по великому і от з’явився камінь))).

Заплативши за вхід по 20 грн, ми залишили наплічники в приміщенні каси ( тут я з теплотою згатав Сатаплію в Грузії, там також любо приймали речі на зберігання, щоб туристи не носилися з ними по горбам) і ступили на Стежку Довбуша.

Художньо-меморіальний комплекс “Стежка Довбуша” – створений у місцях, пов’язаних з іменем ватажка карпатських опришків – Олекси Довбуша. Маршрут починається у заповідному урочищі “Дрибка” Ямнянського ПОНДВ (місто Яремче), неподалік від каменя Довбуша, пролягає поміж скеля¬ми і виходить на хребет Горган Запрутський. Стежка проходить по місцях, де в 1738–1745 роках діяли побратими славнозвісного О. Довбуша.
За легендою, тут заховані скарби Довбуша. На стежці встановлені скульптурні композиції Д. Грабаря

От вони – скульптурні композиції)..

Ну що вам можна сказати. Опришківці були доволі відчайдушними хлопами, якщо лазили тут взимку. Бо слизько шокапець. В деяких місцям ми вилазили буквально на карачках.

Але воно того точно вартувало.Пізня зима.. чи рання весна… це поєднання білого та зеленого. Неймовірно.

Маршрут промаркований. Колір марки: горизонтальні смуги білого кольору, в центрі – зелена смуга.
Довжина стежки – 4 км, тривалість переходу – 4 год ( ми , здається, справилися швидше, незважаючи на сракопад), висота над рівнем моря: 570 – 800 м.

Каняка в захваті від відчуття близької весни.

Щоб розбавити доволі однотипні ( хоч я вважаю і непогані фото) розкажу вам трохи про опришків.

Опришків часто називають українськими Робін Гудами. Їхні методи боротьби з панами можуть викликати певні питання, проте точно відомо, що награбованими багатствами вони ділилися з бідними. Та й, скоріш за все, себе теж не ображали: золото Довбуша й у наш час шукають у Карпатах. Опришки не просто грабували будинки багатіїв, вони часто влаштовували засідки на численних гірських дорогах. Перші згадки про них з’являються наприкінці 15 століття, але найбільша слава про опришків гриміла у 1730–1740 роках, коли ватажком повстанців був Олекса Довбуш ( власне).

Людина, яка згодом наводитиме жах на всіх багатіїв Карпат, виросла в бідній сільській сім’ї. Олекса Довбуш народився у 1700 році в Печеніжині. Відомо, що ріс він не сам – мав брата Івана. Вони обидва були опришками. Але одного разу в печеніжинському шинку вони щось не поділили між собою. Сталась сутичка, один із опришків загинув, а розлючений Іван так вдарив топірцем Олексу по нозі, що той потім усе життя шкутильгав.
У Довбуша ( який Олекса) був простий одяг, а за поясом завжди красувалися два пістолі. Курив люльку. Детального опису зовнішності ватажка опришків не збереглося, проте про його нелюдську силу складено багато легенд. В одній із них говориться, що він з легкістю кидав з місця на місце важезні кам’яні брили ( і розкидав їх по всім Карпатам :).

Достеменно не відомо, яка була причина смерті Довбуша. Цілком можливо, що не обійшлося без жінки: розгніваний чоловік застав свою дружину в обіймах Олекси Довбуша і вистрілив у нього. Однак достеменно відомо, що він був поранений в руку або плече. Його пораненого знайшли в лісі під купою гілок. Відомо, що в такому стані Довбуша водили на допити. Він сказав, що награбовані коштовності заховані на чорногірській полонині (мається на увазі Чорногірський масив). Також відомо, що Олексу Довбуша не закатували; він помер, швидше за все, від втрати крові у 1745 році, а його голову вдягнули на палю у Космачі.

Однак найцікавішим місцем на «Стежці Довбуша» є печери, в одній із яких, за легендою, захована скриня з довбушівським золотом. Вхід до печери можна побачити тільки раз у рік – в ніч на Івана Купала. Проте заволодіти ними вам однаково не вдасться: скарби зачаровані, і той, хто винесе скарб з печери, закам’яніє вмить, щойно золото зблисне у місячному сяйві.

Скелі дуже мальовничі. Хоча на багатьох з них вже встигли відмітитись туристи. Наскальні написи можна побачити практично всюди.
Навколо групи скель є декілька оглядових майданчиків, з яких відкриваються гарні краєвиди на навколишні гори. З одного з майданчиків можна побачити Явірник –одну з вершин Горгансього хребта.

Може це саме він?! Вхід до печери з золотом Довбуша?

Нажаль, це просто був перехід на іншу сторону скель.

Зустріли тут групу організованих туристів. Назад йшли за ними. Дивилися хто де підслизнеться))

Дуже мальовнича місцина. Хочеться потрапити сюди влітку ще.
А ви поки по дорозі на Буковель заверніть сюди, не пожалкуєте.

Час до потяга в нас ще був, тож ми завернули на місцевий ринок. Оленка накупила ковбас). Поїли в ресторанчику “Краєвид”. Грибна юшка там і форель непогані, якщо що). Я ще махнувся за пивком.
І ми потулили на станцію. Чекати Раховозика.

Яремче прекрасне. Хто не був дуже раджу. Тут можна просто відпочити. Файно тут).

Ну а ви не перемикайтеся, в мене тут поклади фоток з подорожей ( прям як в печері Довбуша). Буде цікаво.