Гугл видає нам немало «Олександрій»: легендарне антично-єгипетське місто, відомий білоцерківський парк (останній впевнено лідирує за пошуком серед зображень). Особисто я дізнався про існування на Кіровоградщині міста з такою ж назвою у підлітковому віці – тоді коли з’явилася у першій лізі футбольна команда «Поліграфтехніка» – вона навіть у вищій грала (пам’ятаю кадри, як атакували невеликий олександрійський стадіон вболівальники, в тому числі на велосипедах, під час приїзду «Динамо» Київ). Це було щось… Потім «Поліграфтехніка» вилетіла і зникла – натомість з’явилась «Олександрія», яка і нині (2015 р.) грає у вищій лізі – меншими за Олександрію містами із своїми повпредами у «вишці» були лише Охтирка і Шепетівка.
Каланча
Театр
Будинок Пищевича
Побувавши нарешті в Олександрії я зрозумів, що це місто може бути гідним представником не лише в українському футболі, а й серед туристичних міст – адже тут купа цікавих пам’яток (щоправда вони практично не пристосовані для огляду) й цікава (зокрема своєю строкатістю) історія. Та і навколо міста є на що подивитись – хоч би на гігантські вугільні розрізи, центром яких є місцеве підприємство – «Олександріявугілля» – найбільше у Придніпровському буровугільному басейні.
Може бути туристичним, але туристів тут ніхто ніколи не бачив – які туристи, їх навіть в Кіровограді не буває. Роботяги, військові пенсіонери, бандити – таких у нас тут хватає, а от туристів нема. Але ж одна будівля театру чого варта, або каланча із курантами, розкішні купецькі будинки, адміністративні споруди, гімназії й училища, будівлі царських військових частин, аптек. Є на що подивитись, але немає кому, адже місцевим мешканцям давно вже усе це приїлося – після того як припинили роботу вугільні підприємства у місті запахло регресом. А чому зупинились, там же величезні поклади бурого вугілля яке добувалося відкритим способом – ніби в державі й немає енергетичної кризи, покинули все, розікрали…
Земська управа в 2015 році
та на початку 20 ст.
Можливо на цих землях були козацькі зимівники ще у 17 столітті, але до нас такої інформації не дійшло. Перші письмові згадки про населений пункт на місці сучасної Олександрії датуються 1746 роком – це було село Усівка (Вусівка), яке розташовувалося на лівому березі Інгульця й виконувало функції форпосту. Засновником села був козак на прізвище Вус. Пізніше (із 1755 року), в роки існування в цих краях Нової Сербії Усівка перетворилася на сербське військове поселення – шанець із назвою Бечея (назва річки у Сербії). Офіційно тут базувалася 3 рота ново сербського Пандурського полку, в якій крім сербів тут несли варту болгари, угорці, румуни. Відомо, що у 1769 році Бечея успішно витримала облогу військом кримського хана Керім-Гірея.
Після окупації Криму Російською імперією необхідність у фортеці зникла – Бечею перейменували в Олександрійськ (на честь великого князя Олександра Романова). Пізніше місто стало центром повіту й змінило назву на Олександрію. Із 1806 року Олександрійський повіт увійшов у Херсонську губернію.
Ще наприкінці 18 століття Олександрія була забудована переважно хатами-мазанками – їх було 120, і мешкало тут трохи більше семи сотень осіб. Хати ці, за відсутності в степу дерева, зводили із очерету, який обмазували глиною. На початку 19 століття в місті з’явились муровані будівлі: ратуша, сирітський суд, казначейство і квартирна комісія. Пізніше збудували парафіяльне та повітове училища.
У 1869 році тут пролягла лінія залізниці Одеса – Харків. Місто почало досить стрімко розвиватись. Тут збудували чоловічу та жіночу гімназії, а у 80-ті роки 19 століття в Олександрії постав театр – один з перших на теренах України. Його будівля збереглася до наших днів, і є досить цікавою пам’яткою архітектури та мистецтва.
Колишня чоловіча гімназія
Руїни старовинної водонапірної башти
Центральна лікарня
Будинок Пищевича
Олександрія, фактично від самого заснування, була військовим містом. Тут розміщувався великий гусарський ескадрон, від якого збереглося немало будівель: штаб, дві стайні, їдальня, казарма, церква, призовні дільниці, житлові будинки родин офіцерів..
Загалом в Олександрії, офіційно, близько сотні пам’яток архітектури (перелік у Вікіпедії) – така кількість просто вражає, щоправда, це переважно пам’ятки місцевого значення. Збереглися цілі вулиці старої забудови, як, наприклад, вулиця Першотравнева – саме тут розташовані найцікавіші будівлі міста: театр, повітова управа, водонапірна башта, пожежна частина з каланчею – своєрідним символом Олександрії (вона одночасно виконує і функції годинникової башти), синагога «Бешмедріс» (цей єдиний культовий об’єкт міста, який пережив епоху радянського вандалізму, зовсім не є еталоном візуальної атракції), будинки багатих купців (найцікавіший будинок Пищевича), багацько житлових будинків, велика цікава споруда лікарні, яку почали зводити ще на початку минулого століття. Старовинна забудова у значній кількості збереглася й на вулиці Діброви – тут розташовані будівлі гусарського ескадрону, до яких ми так і не доїхали. Ну що ж, буде привід повернутись до Олександрії.
Текст та фото Романа Маленкова
Значно більше фото Олександрії дивіться у фотогалереї
