Ми вже писали про це неймовірне місце на своїх сторінках, але знову там побували, і знову наповнені неймовірними емоціями – настільки ж маловідома наша ненька Україна, скільки ж казкових див ховає її бездоріжжя, непомірно збільшуючи розміри країни – дістатись до Монастирища від сусіднього райцентру Новий Буг (а це, якихось 25 км), важче ніж від Києва до Рівного (а це 300 км).
Урочище Монастирище розташоване в Устинівському районі Кіровоградської області, недалеко від села Інгульське. До Інгульського від Устинівки така собі, асфальтна дорога, до Монастирища від Інгульського – грунтовка, тому їхати в дощову погоду буде проблематично.
Ландшафтний заказник Монастирище – шматок каменистої заплави річки Інгул, де між двома рукавами (старим і новим руслом) утворився високий острів-пагорб. Високі скелясті береги стіною оточують острів, формуючи неповторний ландшафт, подібного до якого в Україні більше немає. «Мєста сіли» сказали б оті во… фанати мєст сіли.
Острів ніби складений із величезних брил, тому нагадує легендарну Кам’яну Могилу. Тут також багато розломів, щілин, невеликих гротів, але петрогліфів археологи не виявили (а може ніхто їх і не шукав). Старе русло Інгулу майже повністю пересохло, тому впритул до острова під’їжджають місцеві «шанувальники прекрасного», розкладають навколо свої рядна, їдло і бухло… Як же вони псують вигляд цього прекрасного місця.
Урочище оточене високими гранітними стінами. Вони неоднорідні й теж нагадують навали величезних кам’яних брил, причому деякі із брил вистромлюються назовні, утворюючи навіси. Не виключено, що під цими навісами колись мешкали люди, адже біля стіни затишно й на голову не крапає.
Монастирище – таємниче місце, яке ховає чимало загадок. Загадкою є і сама назва – монастиря ж тут ніколи не було. Хоча майже напевно усі народи, які проходили крізь українські степи, робили тут свої капища і святилища. Не могли не робити – кращого місця не придумаєш.
Гарної літньої днини, особливо у вихідні, в Монастирищі не безлюдно. Місцеві рекреанти приїздять «відпочити», ентузіасти-мандромани із більш дальніх регіонів надихаються силою і емоціями від цього казкового ландшафту. А у будній день тут пусто і тихо, лише вітер завиває у щілинах між камінням, та шумить порогами прекрасний Інгул. Тут супер.
PS. І не шукайте ніяке Завтурове, до якого відносить урочище Вікіпедія – не доїдете.
Текст та фото Романа Маленкова
Більше фото дивіться у галереї
