До славного міста Бахичарая люди приїздять здебільшого на одненький день. Типовий набір – Хамський палац, Успенський кляштор, Чуфут Кале – і мерщій на койку біля моря.
Воно то і непогано, адже такі речі як Тепе Кермен, Киз Кермен та Качі Кальйон залишаються поза увагою курортників і можна собі шпацирувати в тиші і затишку.
Добре, коли є атлас Криму. Така собі книжечка з усіма горами, зі стоянками, з маршрутами. І мірило нічогеньке – 1:50 000.
Але практика показує, що надзвичайно корисно мати під рукою ще й ось такий путівничок для бльондинок:
Окрім опису об’єкту там міститься також детальний опис того, як все ж таки його дістатися. І ще є схема самих цих міст, де стрілочками показано, куди йти, аби побачити найцікавіше.
А в атласі стежки з правдою якось не завжди збігаються. Та й об’єкти розташовані на мапі як завгодно.
Наприклад, за тим атласом довго і марно будете шукати караїмський цвинтар. Бо на тому місці знаходиться мусульманський, де ховали дервішів.
Отже так.
 |
| Джерело: Qırımnın dağlarında, Büyük Qap |
З Чуфут Кале зі сторони Буюк Къапу стежкою можна дістатися до старовинної священної діброви, яку караїми використовували спочатку для своїх молебнів, а потім вже й як цвинтар. А називається він Балта тиймез. Тобто «сокира не торкнеться». Ну, сокира то можливо й не торкнулася, але землетрус 1928-ого явно торкнув, ще й як. Аж надгробки поперегортались.
 |
| Джерело: Qırımnın dağlarında, Balta tiyme |
Звідти вже, як блуд не візьме, якось можна вийти до Тепе Кермену – старовинне місто, де греки собі понавидовбували печер і жили там. А може то хто інший наколупав дірок в горі, а греки потім прийшли. У будь-якому разі в деяких з них навіть були церкви. От не було в мене путівника, то й не знав, де саме вони знаходяться. Так що прийдеться повертатися.
 |
| Джерело: Qırımnın dağlarında |
 |
| Джерело: Qırımnın dağlarında |
Навпроти Тепе Кермену знаходиться Киз Кермен. Трохи нижче плато, довге і вузьке. Також і тут знаходилося містечко. З нього залишилося лише фундамент стіни, якогось будинку чи церкви, і от такий тарапан – це виночавилка така.
 |
| Джерело: Qırımnın dağlarında |
Кримці розповідають, що на Киз Кермен жило собі прегарне дівчисько (къыз – то дівка) на ім’я Айше. А на Тепе жив якийсь хлопець, що закохавсь у неї. Та Айшичка сказала, що лише як він сам до неї приповзе на колінах, то візьме собі його за мужа.
Хлопець подумав: «Як то – «візьме»? Чи я кінь?». Ну і зостався у своєму місті.
А тим часом Айше нетерплячка взяла та й вона почала жбурляти камінчики в ущелину між Керменами. Так вона жбурляла й жбурляла, аж вижбурляла цілий місточок. Видно, сильною була, багато каші їла.
Раптом бачить: містком хлопчик з одного боку, а дівчинка з іншого – біжать собі на зустріч, посміхаються. То вона собі подумала: «Та невже ж і я так побіжу? Чи я дурна?» Але таки побігла.
Коли хлопець побачив Айше, то спитав: «Так ти мене на стільки любиш?»
«Так», відказала дівчина і пирнула його ножем. Тут підбігли перелякані видовищем тепе-керменці і забили горду Айше.
Отака легенда. А яка ж мораль? Усе дуже просто: не треба сидіти на палючому кримському сонці дуже довго, а то і не таке насниться.
 |
| Джерело: Qırımnın dağlarında, Qız Kermen |
Ну от і все. Бо до Качі Кальйону ми вже не долізли. З описів, оповідань і світлин виходить так, що там дуже цікаво. Тож повернусь ще неодмінно.
macsolas Поліскый Лемко
