Юрмала Jūrmala – здається цю назву я знав ледь не від народження, хоча ось почав згадувати – мабуть все таки я її вперше почув наприкінці 80-х, або й у 90-х роках. Там проводили усілякі музичні фестивалі, й моя мама їх старалася не пропускати, тому і я бачив краєм. А потім Юрмала ставала відомішою і моднішою – квн, камеді клаб, якісь ще російські концертозбіговиська у ній проводили. А моя дочка сказала, що знає назву Юрмала тому, що там президент Зеленський, перед російською богемою, називав Україну… ну самі знаєте як.
Чому Юрмала наскільки відома на пострадянському просторі? Я зрозумів це після того, як побував у місті двічі. Юрмала – це осередок затишку і розкоші, це місто довершених дерев’яних (і не лише дерев’яних) віл, палациків і палаців. Не впевнений, що в СРСР був ще один поліс із такою кількістю прекрасної дачної забудови. Уявіть собі Пущу-Водицю, тільки значно більшу за розмірами, і щоб її старі дачі усі були доглянутими й жилими, щоб серед них було немало справжніх палаців, і щоб стояло усе це на березі моря.
Довжина Юрмали 32 кілометри. Вона вузькою смугою тягнеться вздовж Ризької затоки Балтійського моря. Довжина тутешнього пляжу 26 км – неймовірно. На ньому я бачив майоріли блакитні прапори – значить дуже чистий. Хоча вже на початку вересня море дуже холодне, коли тут купаються – хтозна, кажуть у липні-серпні. А переважно тут просто ходять – гуляють.
Концертний зал Дзінтарі. Найстаріший
Гуляти у Юрмалі є де – це і пішохідна вулиця Юмас, із сувенірними ятками і ресторанчиками, і численні парки, в які перетворили навколишній сосновий ліс у прекрасний парк, із доріжками для пішохідних прогулянок, велодоріжками, місточками, величезними мотузковими атракціонами. Дуже здивувала безкоштовна оглядова вежа, яка здіймається над соснами. Красота. А колись, ще у 19 столітті, це були бідні поселення рибалок.
Сучасне місто Юрмала складається із багатьох колишніх сіл і хуторів, які займали вузьку приморську смугу. Ще на початку 19 століття, коли Латвія перебувала у складі Російської імперії, в селищі Дубулти (рос. Дубельное) були організовані перші місця для купання. Паралельно було досліджено лікквальні властивості тутешніх мінеральних сірко-водневих вод , на основі яких створили грязе- та водолікарню. Пізніше курорти відкрили й у сусідніх селах та містечку Кемерн. Останнє, у 1838 році, отримало статус Державного курорту імперії. Ну зрозуміло, на державний курорт поїхали державні мужі. Реклама неабияка. Почалося будівництво дач, почали з’являтися справжні палаци…
В 19 столітті усі поселення Юрмали мали німецькі назви. Їх пристосували до російської вимови, або перейменували, але нині це частини міста і назви у них латвійські – Майорі, Дубулти, Лієлупе, Асарі, Булдурі, Дзінтарі. Після зведення у 1936 році у Дзінтарі концертного залу, саме у цю частину перемістився центр Юрмали. Сам концертний зал, дерев’яний, до речі, отримав славу одного із кращих у Латвії – на той час (1918-1940 рр.) незалежній країні. Ну а потім він був популярним в часи СРСР, його добудували, розширили, а у 1986 році Центральне телебачення обрало концертний зал Дзінтарі для проведення всесоюзного пісенного конкурсу – тоді вже про Юрмалу дізнались усі.
Наприкінці 20 століття і весь початок 21-го у Юрмалі скуповували нерухомість росіяни. На відпочинку влітку, кажуть тут їх 80%, та і взагалі латвійської мови я тут і не чув – все російська. Масові російські концерти відбувались у Юрмалі до 2014 року – російської агресії проти України. Після того, багатьом представникам російського шоу-бізнесу в’їзд у Латвію заборонили і концерти залишились лише латвійські. Як воно буде далі – хтозна. Юрмала усім подобається, думаю вона і без Пугачьової із Кіркоровим не пропаде.
Текст та фото Романа Маленкова.
