В середині 90-х, коли я активно слідкував за європейськими футбольними чемпіонатами, чемпіоном Македонії тричі був «Сілекс» із Кратово – тоді я вперше дізнався про таке місто. От починаю задумуватись, і розумію, що моє захоплення футболом було нерозривно пов’язане із моїм захопленням географією – дуже багато географічних знань я отримав від пізнання футбольної статистики: країни, провінції, столиці, міста… У 1999 році у Попередньому раунді кубка УЄФА «Сілекс» зустрівся із українським «Шахтарем» і… переміг у першому матчі. Я був шокований, але не самим фактом перемоги, а тим фактом, що у Кратово мешкає менше семи тисяч осіб. Ну як клуб із македонського гірського села, переміг віце-чемпіона України? Щоправда, у повторному матчі «Шахтар» переміг 3:1, і вибив македонців, а взагалі, «Сілекс» дев’ять раз приймав участь єврокубках, і лише один раз пройшов перший раунд.
У Кратово ми вирішили поїхати зовсім не тому, що в ньому базується футбольна команда, а, по-перше, тому що побачили цікаві світлини у блозі Олександра Лапшина, по-друге, тому що місто розташоване у справжньому вулканічному кратері. Ну чи багато ви бачили міст у кратерах вулкану? Від грецького слова «кратер» походить і назва містечка.
Кратер, в якому розташоване Кратово, зовсім не схожий на типові вулканічні та метеоритні кратери, адже це був величезний вулкан складного типу, який вирізнявся виходом лави із багатьох щілин без єдиного централізованого жерла, та вибуховою діяльністю.
Це нині Кратово – маленьке містечко, а колись це був потужний гірничий центр, в якому добували залізо, свинець, мідь, срібло і, навіть, золото. Наприкінці 13 століття сюди прийшли саксонські шахтарі (ну хіба ж можна без німців) та купці із Дубровника – одні добували копалини, інші продавали їх. Кратово стало ласим шматочком для завойовників, тому, спочатку його захопив сербський король Стефан Душан, а потім, наприкінці 14 століття – османські султани.
У 15-16 століттях Кратово було одним із найбільших шахтарських міст Османщини. Тут розміщувався другий, за потужністю, монетний двір, який карбував срібні та золоті монети. А де золото там хто? Правильно – євреї. Наприкінці 15 століття Португалія та Іспанія вигнала із своїх земель євреїв-сефардів, натомість османські султани запросили їх на свої. Найбільша єврейська громада прийшла на землі нинішньої Північної Македонії – дуже багато їх оселилося у Кратово, і зайвим буде казати, що громада стимулювала розвиток міста. Євреї почали викупати шахти, які до того належали виключно слов’янам. Згодом, після того як запаси золота і срібла вичерпались, євреї та турки, які почали масово пересилятись на Балкани, сприяли розвитку виробництва мідних виробів, одних із кращих в імперії. А потім була війна турків із Габсбургами, під час якої, у 1689 році Кратово спалили. Це був майже кінець – гірничі потужності перемістилися у інші центри, видобуток корисних копалин у Кратово відновили аж у 19 столітті, але це вже було не те…
Нинішнє Кратово – це два борти глибокої долини, густо забудовані приватними будинками, одно- і двоповерховими, під червоними черепичними дахами. Цю забудову важко датувати на око, деякі будинки виглядають досить сучасно – бетон, цегла, металопластик, але є немало старовинних житлових споруд, зведених з каменю (підмурки), дерева і глини (гугл часто пише багнюки), які відносять до старовинної македонської архітектури. Особливу цінність у цих будинках становлять двері та великі балкони, які македонці називають родзинкою своєї архітектури. Я подібні бачив і в Болгарії, і в Албанії, а найбільше – в Туреччині. На мою думку, це якраз відголоски османської архітектури – в ЮНЕСКО немало міст і сіл з подібною – Сафранболу, Джумалікизик, Берат. А от що є дійсно родзикою Кратово – це лазня у кожному дворі, на відміну від громадських хаммамів у більшості регіонів Оманської імперії.
Серед щільної забудови Кратово, ближче до річки Манцевої, височіє ряд оборонних башт, які точно сучасними не назвеш. Це башти, які будували місцеві багатії у 14 столітті, для захисту своїх скарбів. Як для гірського містечка, вони виглядають дуже колоритно, і скажу чесно – саме башти стали отим метеликом, який переважив шальки терезів – їхати чи не їхати у Кратово. Не знаю, чи колись ці вежі з’єднувались між собою мурами, але підземними проходами деякі із них точно з’єднувались, і нині, ніби то, з’єднуються. Кожна башта колись була окремим феодальним житлом – міні-замком, і важко нині сказати скільки їх всього збудували, адже збереглося лише шість.
Ще однією фотогенічною атракцією Кратово є мости. Бурхлива гірська річка розділила місто на дві частини, які необхідно було з’єднати. Османські будівельники були майстрами із будівництва мостів, свої технології вони привезли й у македонські землі, і з тих часів збереглося чотири чудових кам’яних гідротехнічні споруди – Радева, Радіна, Грофчанський та Базарний. Особливо вражаюче виглядають мости на тлі забудови, яка стіною вкрила береги, формуючи своєрідний антропогенний каньйон.
Найвідоміший міст Кратово – Радіна – висота його опор 28 та 29 метрів, майже як дев’ятиповерховий будинок. Згідно із легендою, його будували дев’ять братів-мулярів. Те що зводили вдень, бурхлива ріка руйнувала вночі, і наступного дня доводилося будувати знову. Зла ворожка їм підказала, що потрібно у фундамент замурувати молоду красиву дівчину, і тоді міст стоятиме. Брати схопили наречену молодшого брата, яку звали Рада, і замурували у міст живою. Жах який, ото часи були…
Є у Кратово три православні церкви, з яких найцікавіша Іоанна Хрестителя, кам’яна, розташована на горі, на одній із дальніх вулиць на півдні міста. Не відомо коли звели цей храм, але у 1689 році його спалили – залишились лише стіни. Вже у 1836 році він був відреставрований. Тоді ж збудували дзвіницю. В храмі збереглися чудові розписи – це якась відома македонська іконописна школа творила.
Дивовижне містечко Кратово сприймається по різному – це наче й не суцільна старовина, як десь у Бераті чи Гірокастрі, але колорит тут особливий, сюди хочеться повернутись, а це вже щось.
Текст та фото Романа Маленкова, для книги «10 країн після карантину».
