Петроварадінська фортеця – одна із найбільш грандіозних, серед бачених мною фортець. Я не впевнений, що в Європі так гарно збереглася, ще хоч одна твердиня бастіонного типу – знаю, що їх вистачало, і навіть наша Київська (Нова Печерська) фортеця була більшою, але майже усі вони нині зруйновані, розкопані, забудовані, а Петроварадинська збереглася повністю. Поміж цих бастіонів, лабіринтами ходів, можна гуляти цілий день. Якісь капоніри, вали, рови, потерни такі широкі, що ними їздять автівки, і навіть світлофори є. А ще тут, у казармах та офіцерських корпусах, на самій верхівці фортеці, музеї, ресторації, кафешки і сувенірні крамниці. Неймовірна фортеця.
Найкращий вигляд на Петрогварадиську фортецю відкривається із іншого боку Дунаю, із набережної в Нови Саді. Там добре видно, як терасами піднімаються вгору, від самісінького урізу води, мури та бастіони, а зверху, ніби наступінчастій піраміді, неправильної форми, здіймаються значно старіші будівлі під черепичними дахами. Колись ця фортеця була наскільки потужною, що її називали Гібралтаром на Дунаї, а величезне турецьке військо не змогло її захопити, навіть недобудованою.
Під фортецею лежить невелике, симпатичне і дуже затишне містечко Петроварадин. Тут прекрасно збереглася австро-угорська забудова 18 століття, є кілька храмів та монастирів. Все місто оточено стінами та бастіонами фортеці. Воно мені чимось нагадало малі міста Трансільванії.
Укріплений населений пункт на місці нинішньої фортеці, вперше був зведений кельтами, які тривалий час володіли Сремом (Сремією) – територією між Дунаєм і Савою. Пізніше тут квартирували римляни, які укріпили фортифікації, а ще пізніше – візантійці, які називали місто Петрикон. На зміну візантійцям прийшли болгари, і Петрикон став Петриком, а угорці, які стали наступними володарями краю, перейменували Петрик у Петурвар (вар – в перекладі означає місто).
У 1526 році Петроварадін захопила Османська імперія, яка протрималася тут аж до 1683 року, коли їх витіснили із міста війська Габсбургів.
У 1692 році було закладено нову Петроварадинську фортецю. Будівництво почалося через три роки. Зводили твердиню сербські будівельники, під керівництвом видатного французького військового інженера, Себастьяна де Вобана. Цю людину вважали новатором у військовій фортифікації навіть наприкінці 19 століття, він звів у Європі значну кількість укріплень і фортець. Петроварадинська цитадель стала одним із кращих його творінь.
У 1716 році під мурами Петроварадинської фортеці відбулася велика битва – принц Євген Савойський, на чолі імперського війська Габсбургів, розбив величезну армію Османської імперії. Після цього серйозних спроб відібрати Петроварадин у австро-угорців, османи більше не робили.
Текст та фото Романа Маленкова
