Кошиці Košice – друге за розмірами місто Словаччини після Братислави – тут мешкає 240 тисяч осіб. За розмірами його можна порівняти із нашими Тернополем, Луцьком або Білою Церквою. В Словаччині взагалі небагато великих міст, і це дуже добре, адже у менших містах зберігається більше колориту й традицій.
До Кошиць від України десь 140 кілометрів. Дорога гарна, от лише на переїзді в Ужгороді можна довго стояти. Перед Кошицями починається великий автобан, який далі йде через всю країну, до Братислави, а далі на Відень, в Австрію. До угорського кордону від Кошиць менше 20 кілометрів, і туди йде ще один автобан – Кошиці – Будапешт.
Собор святої Ельжбети
Не буду брехати – у Кошиці я їхав, в першу чергу, заради неймовірного собору святої Єлизавети – справжнього готичного дива. Колись, ще у 90-х, я взяв на туристичній виставці оглядовий буклет про Словаччину. Там були гори, лижники, терми й готелі, а із архітектури лише Списький град та Кошицький собор. Я навіть не повірив, що цей храм у Словаччині. Напевне, щось переплутали, подумалось тоді. Будівля мені нагадувала Бельгію, але ніяк не Східну Європу. Але із появою Інтернету, я переконався, що це все таки у Словаччині.
Вже пізніше, гарно помандрувавши Польщею, Румунією і Словаччиною, я зрозумів, що всюди де жили німці, було багато неймовірної готики, тому Східна Європа зовсім не обділена готикою. В Трансільванію і Словаччину німців запросили угорські королі. Кошице було заселене німцями із Саксонії, і саме вони принесли моду на готику.
У 40-ві роки 13 століття покровителькою Угорщини й безпосередньо міста Кошиці, стала свята Єлизавета. Угорською мовою вона звалася Ержебет, а словацькою Ельжбета. На честь неї у 1380 році король наказав закласти собор. Будівництво затяглося на 120 років, і закінчилося у 1508-му. Нині собор святої Ельжбети є найбільшим у Словаччині. Його довжина 60 метрів, ширина – 45, а висота дзвіниці – 59. Собор має 5 нав, а його вівтар є одним із найбільших у Європі. Собор має площу 1200 квадратних метрів і може вмістити до 5 тисяч осіб.
Будівництво собору було багатоетапним. Відразу було заплановано величезний собор із двома дуже високими вежами-дзвіницями. Але як часто буває, за 120 років вежі так і не добудували, а у 1508 році, коли собор освятили, на вежі вже не було коштів, тому їх законсервували і вони довго стояли висотою в один рівень із дахом храму. Нинішня висока вежа була добудована й накрита бароковим куполом аж у 1775 році.
Собор святої Ельжбети
Як приїдете у Кошиці – відразу йдіть у собор і піднімайтесь на вежу – так ви зрозумієте, настільки дивовижним є величезний собор, і настільки красивим є центр старого міста, з червоними черепичними дахами та шпилями і хрестами численних храмів.
В Кошицях багато цікавих старовинних споруд, які разом становлять гармонійний архітектурний ансамбль середмістя. Все реставроване і доглянуте, і напевно за це, Кошиці у 2013 році отримали титул Культурної столиці Європи.
Центр Кошиць, я і у інших містах саксонського права, має форму риби (або веретена), розширюючись посередині й формуючи площу. На площі, поряд із собором, стоять готична каплиця святого Михайла, зведена у 13 столітті, та башта Урбана, яка була зведена у 16 столітті і виконувала функції дзвіниці, до закінчення будівництва основної вежі собору в 1775 році (саме тоді вона отримала барокове завершення). На кінцях площа звужується перетворюючись на вулицю Главну. До цієї вулиці приурочені ще немало кошицьких пам’яток архітектури: ратуша, ще два костьоли, палац Списької комори, палац Верхньоугорського головного капітанату, жупний дім (щось типу облради в Угорському королівстві), декілька музеїв.
Каплиця святого Михаїла
Вежа Урбана
Якабів палац
В Кошицях сила силенна пам’яток архітектури, музеїв, виставок та інших атракцій. Я не буду перераховувати їх усі, пораджу лише ті, які вважаю ви обов’язково маєте побачити, якщо потрапите у Кошиці. По перше, зверніть увагу на Якабів палац, із казковою баштою, зведеною у стилі замків Луари. Крім нього у місті є ще чотири будівлі, які офіційно називають палацами – майже кожен із значних мадярських родів, хотів мати у Кошицях свою резиденцію – Чакі, Баркоці, Андраші.
Якщо ви фанатієте від фортифікацій, то у місті збереглися залишки Кошицької фортеці, яка була стратегічним об’єктом до 18 століття, а потім її скасували і розібрали.
Із храмів, крім собору святої Ельжбети є ще костьол домініканців – найстаріша будівля міста (13 століття), костьол Антонія Падуанського (1405 р.) костьол урсулянок (1652-1655 рр.), костьол єзуїтів (1771-1681 рр.), костьол Святого Духа (1730-1733 рр.) кальвіністське зібрання (1805-1811 рр.), лютеранська кірха (1804-1816 рр.).
Вважається, з усіх міст Словаччини саме у Кошицях мешкає найбільше українців. Згідно із офіційною статистикою українці та русини становлять близько 1% із 240 тисяч населення міста, але якщо ми поглянемо на кількість греко-католиків, то побачимо, що їх у Кошицях більше 14 тисяч. Вони навіть свою єпархію мають та кафедральний собор Різдва Богородиці, який звели у 1882-1898 рр. у неороманському стилі. На жаль переважна більшість греко-католиків міста, які є нащадками українців, вважають себе словаками й українську мову давно забули. То результат давньої політики угорців, які були нетерпимі до інших національностей.
Коли були засновані Кошиці – точно не відомо. У 1230 році тут стояло поселення Вілла Кошо, яке належало угорській короні. У 1241 році король Угорщини Белла IV запросив у місто німців із Саксонії для його розбудови. Того ж року Кошо отримало міські права на саксонському праві. Німці обнесли центр оборонними мурами, які стали значною фортецею аж до 18 століття.
У 15 столітті Кошиці стали значним центром у Верхній Угорщині. За часів короля Матвія Корвіна в місті мешкало 10 тисяч осіб – дуже багато, як для тих часів. Кошиці часто мали за резиденцію угорські королі та особи королівської крові. Нерідко місто опинялося у центрі заколотів та бунтів – тут стояли гусити Яна Їскри та повстанці проти Габсбургів під керівництвом Ференца Ракоці.
До 20 століття у Кошицях більшість складали угорці. Навіть у 1910 році 75 % міщан складали угорці, а словаки становили лише 14%. Зараз угорців лише 2,6 %, а 73% – словаки. Так за століття змінився національний склад.
Текст та фото Романа Маленкова.
