Місто Ізола Izola розташоване між Копром і Піраном, у 30-кілометровій смузі Адріатичного узбережжя, яку колись відхопив югославський керманич Тіто. Тут дві офіційні мови – словенська та італійська – зрозуміло, що регіон має італійське минуле і ще досі тут є італійці, хоча у 1954 році, коли розділили території Вільної землі Трієст, їх багато виїхали до Італії.
Ізола – венеціанське містечко в межах північної частини історичного регіону Істрії. Воно менш цікаве, ніж сусідні Піран і Копер, але на годинку-дві сюди варто заскочити – венеціанські вулички, будинки та храми нікого не залишать байдужими.
Колись Ізола була островом, навіть її назва походить від слова ізоляція – isola. Колись тут, на острові, стояв великий римський порт Аліаетум, а потім Ізола перестала бути островом – її насипною дамбою приєднали до материка, хоча сталося це точно не в часи Риму – на гравюрах 17 століття Ізола – острів.
Іллірійці, римляни, візантійці – це володарі Ізоли до 1278 року. А потім прийшли венеціанці, які були власниками міста до 1797 року, коли Наполеон скасував республіку Венеція, а потім була Австрія, до кінця Першої світової війни, Італія, Трієст, Югославія і з 1991 року це територія незалежної Словенії.
Головною пам’яткою Ізоли є церква святого Мавра, розташована в центрі півострівної ділянки старого міста. Крім Мавра, вона присвячена святим мученикам – єпископу Донату та Папі Сиксту ІІ. Будівництво почали у 1547 році, на місці давнішого романського храму. У 1585 році звели дзвіницю, яка, хоч і стоїть окремо, сприймається як частина цілісного храмового комплексу, особливо здалеку. Храм зведений у псевдо романському стилі, дзвіниця – венеціанська готика.
До головних пам’яток Ізоли відносять площу Манзіолі, забудовану старовинними кам’яницями, будівлю міського магістрату, збудовану у 1325 році, й перебудовану в стилі бароко у 17 столітті, та кілька палаців міської шляхти, зокрема, палац Бесенгі дель Угі.
Текст та фото Романа Маленкова.
