Вільнюс Vilnius – колишня столиця значної європейської держави – Великого князівства Литовського. І наша столиця в тому числі. Одна із… Сарай, Краків, Варшава, Відень, Москва, Петербург, Вільнюс – не маючи власної держави Україна мала багато столиць і Вільно, як тоді називали місто, було не найгіршою, адже більшість тамтешніх правителів ставилися дуже лояльно до Русі і русинів, а деякі представники княжих литовських династій наскільки вкорінилися на руських землях, що їх почали вважати князями руськими (українськими) – Чарторийські, Вишневецькі, Острозькі.
Із Вільнюсом в України наскільки багато зв’язків, що усіх не перерахуєш, починаючи від Митрополита Київського і всієї Русі, для якого тривалий час Вільно було резиденцією, і завершуючи Тарасом Шевченком і багатьма видатними українцями, які жили у столиці Литви. А ще Київ, Дніпро і Донецьк – побратими Вільнюса.
Сучасний Вільнюс – найбільше місто Литви. Тут мешкає 600 тисяч жителів, а це майже чверть від усього населення Литви. Воно займає значну площу, і виглядає, місцями, дуже сучасно – наприклад, гарних скляних хмарочосів тут побільше буде ніж в українських містах-побратимах. Але Вільнюс цікавий зовсім не хмарочосами, а, насамперед, величезним історичним центром, який почав формуватись, ще у часи Гедиміна, коли і з’явились перші згадки про Вільнюс – в 13-14 ст. Тоді, на пагорбі, де нині височіє одинока башта замку Гедиміна, і під ним, сформувалася потужна фортеця – резиденція Великих князів Литовських. Спочатку вони жили зверху, потім, із розширенням міських укріплень, перебрались у Нижній замок, який із часом перетворили у палац – в палаці князям зручніше жилося, а на початку 19 століття взагалі знесли.
Зараз на місці Нижнього замку ціла купа якихось будівель, і музеї, і виставки – важко розібратись де автентика, а де новобуд, але храм, який стоїть поряд, фактично в самісінькому центрі старого міста, точно автентичний – збудований у 1387 році. Стоп, скажете ви, це ж класицизм. Точно. Це собор модник, він перевдягнув усі стилі, як одежини. Спочатку був готичним, потім, після пожежі, у 1429 році князь Вітовт його відновив і значно розширив, знову у готичному стилі.
У 1529 році в соборі святих Станіслава і Владислава (саме так він називається) відбулася коронація Сигизмунда ІІ Августа, на Великого князя Литовського, і майже відразу храм дуже постраждав від пожежі. Його відбудували вже у стилі ренесансу. Тоді ж до нього додали нові каплиці і крипти. А в 17 ст. храм набув барокових форм. Сучасний класицистичний вигляд собору – то вже плід реконструкції 1779-1801 рр.
Біля собору, на Кафедральній площі, відбуваються усі головні події Вільнюса, зокрема Різдвяний ярмарок. Звідси видно головну висотну домінанту середмістя – монумент Три хрести на однойменній горі. Його встановили на місці страти семи францисканських ченців. Згідно із легендою ці ченці були десь із Поділля, їх запросив князь Ольгерд для облаштування кляштору, але у період його відсутності владу у Вільно захопили язичники, яким францисканці потрапили під гарячу руку. На початку 17 століття було встановлено три дерев’яних хрести, у 1916-му їх замінили на бетонні. Радянська влада у 1950 році хрести знесла. Їх відновили 1989-го, як пам’ятник жертвам сталінізму.
Кафедральний собор
Успенський Пречистенський собор
Три хрести
Із пагорбу, від Трьох хрестів, відкриваються чудові краєвиди на старе місто, з його численними храмами та червоними дахами. Найближче розташована католицька церква святої Анни – прекрасний готичний храм, зведений у 14 ст. та перебудований у 15 та 17 ст. Її називають одним із найгарніших храмів литовської столиці.
За церквою височіє значно більший костьол – святого Франциска і Бернарда, із колишнім монастирем бернардинців. Це прекрасний зразок литовського національного стилю – віленської готики. Щоправда, він дещо обріс бароковими формами, але це йому лише на користь.
За 150 метрів від бернардинського кляштору стоїть ще один видатний храм – православний Успенський Пречистенський собор. Він був закладений у 1346 році Великим князем Ольгердом. Тривалий час тут була резиденція Митрополита Київського, потім він перейшов до греко-католиків, яких заборонили російські окупанти й у 19 столітті влаштували у храмі склад збіжжя… Нинішній вигляд храму – продукт численних перебудов, із грузинсько-вірменським шатровим верхом та кутовими баштами від віленської готики.
Звертає на себе увагу костьол святого Казимира – перший бароковий храм Вільнюса, зведений у 1604-1618 роках на честь першого литовського святого. Храм будували за популярними, у той час, мотивами римської церкви Іль Джезу, додавши велику кількість архітекторських новаторств, зокрема великий ступінчастий ліхтарний купол із великою короною, яка робить храм особливо помітним.
Церква святої Анни та монастир
Костьол святого Казиміра
Колись Старе місто було повністю обнесене мурами. Нині від них залишились лише фрагменти, одним із яких є великий напівкруглий бастіон 17 століття, розташований на південному сході. Ще один відомий фрагмент – Брама Світанку, на півдні, із великим шматком стін. Інша назва брами – Остра, і під цією назвою вона відома християнському світу, адже у невеличкій церкві над брамою, зберігається видатна ікона – образ Божої Матері Остробрамської. Сюди постійно стоїть черга із паломників і просто туристів, а навколо ікони все завішане сотнями дорогих срібних подарунків за зцілення. У Львові є конструктивіський храм Ікони Божої Матері Остробрамської, із височезною кампанілою.
Храмів у Вільнюсі незліченна кількість, і всі їх описати і згадати неможливо, але хочу звернути вашу увагу на ще один – костьол Петра і Павла, розташований за межами старого міста. Звів його великий гетьман Литовський Міхал Казимир Пац. Дуже красивий ззовні, всередині він є справжнім шедевром. Це якесь свято барокового барельєфного декору – рельєфними зображеннями тут вкрито кожен шматочок стін. І святі, й нечисть, і скелети – чого тільки немає.
У 1668 році будівництво почав архітектор Ян Заор – йому і належить проект. Із 1671-го зведенням керував Джамбатіста Фредіані, який і закінчив бужівлю у 1676 році. Інтер’єр оздоблювали італійські майстри, але Пац не дожив до завершення – віг помер у 1782 році, і був, згідно із заповітом, похований під сходами храму.
Ще одним розкішним вільнюським храмом є костьол святих Іоанів, заснований ще у 16 столітті. При ньому височезна дзвіниця. Саме тут близько 1570 року єзуїти заснували свій монастир і школу, яку пізніше (1578 р.), король Стефан Баторій перетворив на університет. Нині Вільнюський університет є одним із найбільш відвідуваних туристичних об’єктів міста. Рекомендую сходити на екскурсію у його старовинні корпуси. Нині тут 12 факультетів, 7 інститутів та 20 тисяч студентів.
Дуже люблять туристи Ужупіс – район, поряд із старувкою, який називають містом у місті. Тут живе богема – художники, музикан, повно невеликих галерей, художніх майстерень арт-ресторанчиків, музейчиків % та сувенірних крамниць.
Нижній замок та Остра брама
Міські укріплення. круглий бастіон
Університет
Собор Петра і Павла
У 1998 році мешканці Ужупіса прогосили свою республіку, із президентом, конституцією, валютою і гімном. Це було мудрим туристичним ходом, після якого туристи масово почали відвідувати Ужупіс. Ми сюди ходили у ресторан «Шнекутіс» розміщений в Ужупісі. Це заклад національної кухні, який має власну мережу, і який я усім рекомендую. Я особисто їв цепеліни із м’ясом та тушковану капусту. Цепеліни – типу величезних вареників. Дуже смачні, але народ каже, що залежить від закладу. Також усім раджу литовське пиво – його тут велика кількість видів і усі смачні.
Загалом, я дуже задоволений Вільнюсом – був вже тричі у місті, ще хочу і вам рекомендую.
P.S. Ледь не забув – на цвинтарі Росса, в могилі матері Юзефа Пілсудського, поховано серце великого маршала, творця Другої Речі Посполитої. Він був із Литви родом і вважав Вільнюс польським містом, як нині вважає немало поляків. Зайве казати, що поляків багато їже у Вільно, а до серця Пілсудського буває справжнє паломництво.
Текст та фото Романа Маленкова.
Численні храми історичного центру
