Зараз село Грунівка Краснопільського району – звичайне українське село на Сумщині, в якому всього до 160 мешканців.
А колись ним володів один з найвідоміших князівських родів Російської імперії – Барятинські. Саме при Барятинських, що вели родовід ще від князя Михаїла Чернігівського, нащадка Рюрика в одинадцятому коліні, село досягло найбільшого розквіту.
Про сам рід розповідати не будемо, інформації про нього, як і про окремих його представників, доволі багато можна знайти в мережі. Зупинимось лише на деяких цікавих фактах з біографії останнього власника маєтку у Грунівці, князя Віктора Івановича Барятинського (1823-1994).
Віктор Іванович був сином Івана Івановича Барятинського (1767-1825), відомого дипломата, що працював у Англії та Баварії, багатого землевласника, який володів у Курській та Харківській губерніях щонайменше 20 тисячами душ кріпаків. Основний маєток Барятинських був у селі Іванівське, це зараз в Росії, там же був і родовий склеп сім’ї, де ховали майже всіх представників роду, але який у 30-х роках 20 ст. був розграбований та знищений.
Віктор Іванович був наймолодшим із всіх 8 дітей, батько помер, коли малому Віктору було лише два роки. Від батька йому дістався маєток у Грунівці та Миколаївці. Але осів він у Грунівці лише після відставки. До цього у Барятинського було бурхливе, наповнене подіями життя, пов’язане з його військовою службою, що, звісно, не передбачала осідлості. А служив він у флоті, брав участь у обороні Севастополя, був в різні часи під особистим командуванням адміралів Лазарєва, Корнілова, Нахімова, дослужився до капітану 1-го рангу.
Барятинський мав неабиякий хист до археології, вів дослідницькі роботи, був учасником розкопок Херсонеса Таврійського, а проживаючи деякий час у Греції, першим теоретично визначив точне місце, де біля підніжжя Акрополя у Афінах розташовувався театр Діонісія. Ці його розрахунки пізніше підтвердились Шліманом.
У Грунівці князь багато приділяє уваги маєтку, ним був збудований палац на 42 кімнати, а при ньому – великий господарський двір, дорога була викладена бруківкою. В палаці був музей, бібліотека, картинна галерея. Віктор Іванович у спадок від старшого брата Олександра одержав велику бібліотеку, яку, виконуючи заповіт брата, навантаживши на 60 підвод, вивіз до Курська і потім в Москву. Разом з книгами був вивезений величезний сімейний родовий архів. Зараз більшість з цього знаходиться по музеях. До речі, якщо ми згадали старшого брата, то, напевне він є найвідомішим з Барятинських. Олександр Іванович зробив блискучу військову кар’єру у Кавказький та Кримській війні, та дослужився до генерал-фельдмаршала.
У Грунівці Віктор Іванович активно займається і суспільними справами в якості почесного мирового судді та земського гласного.
Останні 12 років життя князь хворіє, і майже весь час проводить за кордоном, у Римі, де й помирає від нефриту у 1904 році (хвороби нирок притаманні були багатьом з Барятинських).
Віктором Івановичем у селі в 1860-1861 році (принаймі цю дату вказують як час заснування, кажуть, що існувала й цеглина з відбитком “1861”, але слід її загубився) збудований храм із червоної цегли, що освятили в честь Архистратига Михаїла. Храм абсолютно унікальний, чогось подібного в Україні ще й годі пошукати.
З першого погляду в очі кидаються архітектурні мотиви, що притаманні костелам. Так воно й є, в минулому це і був напівкостел, а на половину – православна церква. Служби в храмі правились й католицькі, й православні. Справа в тому, що дружина Віктора Івановича Барятинського, Марія Аполлінарівна, в дівоцтві Бутенєва (1835-1906), з якою він одружився 1855 року, майже все своє дошлюбне життя проживала в Італії та була віруючею латинського обряду.
Неподалік від церкви знаходиться церковно-приходська школа, яка добре збереглась до сьогодні. У 1874 році княгинею Марією Барятинською у селі був відкритий дитячій притулок.
Доля храму в радянські часи схожа на долю багатьох інших.
У 1929 р. він був закритий, будівлю передали для потреб колгоспу, влаштувавши в ній комору.
Потім під час війни служба відновилася і тривала до 1962 р. Тоді храм був знову закритий, весь церковний інвентар, начиння та всі атрибути богослужіння передали церкві с. Запсілля, а приміщення знову перейшло під господарські потреби. З 1995 року богослужіння у храмі відновили.
А от від величезної садиби князів Барятинських в Грунівці не залишилося і сліду.
Текст та фото Ігоря Дорожка, Олега Години та Максима Назаренка.
