Село Чернеччина було засноване в другій половині 17 ст. на березі річки Конопельки, притоки річки Сироватки (от вже ж вміли давати назви, так і ввижається річка з кисільними берегами) ченці Сумського Успенського монастиря на дарованих їм землях. Звідси й назва – від ченців, чи чернеців. Спочатку це був невеличкий хутір, який так і називався – Чернецький хутір.
За переписом 1732 року в хуторі Чернецькому було 19 хат, де мешкало 69 чоловік, а поруч, в Троїцькому хуторі, проживало 42 чоловіка. Це теж було чернецьке поселення. Згодом хутори злились, об’єднавшись у одне село.
Було тут два храми: Миколаївський, від 1743-1745 років, та Троїцький, від 1790 року. Троїцький, який напевно був на території колишнього Троїцького хутору, проіснував до 1830 року (що саме сталось, незрозуміло, деякі джерела пишуть, що став він жертвою конфлікту з владою), а Миколаївський зрівняли з землею більшовики.
В 1851 році барон Міллер Закомельський відкрив у селі, на місці старої винокурні, цукровий завод, потужністю 1000 центнерів буряків за сезон. Станом на 1866 рік, завод не тільки виготовляв власний цукор, а й переробляв на рафінад, до заводу була проведена залізнична колія. Пізніше завод придбав німець із Ревеля, купець першої гільдії, Отто Вейссе, і працювало при ньому на заводі 209 чоловік.
Як і більшість цукрових заводів, на початку 2000-х завод збанкрутів та був ліквідований. І це в його ювілейні 150 років. З кожним роком колишній завод з його старовинними будівлями руйнується все більше, обладнання вирізали на металобрухт, цегла з будівель розбирається ким завгодно. Оскільки завод для Чернеччини та сусіднього села Грязне був, як то кажуть, містоутворюючим підприємством (у нашому випадку – селоутворюючим), то без нього село теж почало, на жаль, чахнути та занепадати.
Текст та фото Максима Назаренка, Олега Години та Ігоря Дорожка
