Після битви під Берестечком 1651 року, та підписання Білоцерківського договору тисячі козаків переселялись на необжиті землі, які згодом назвали Слобожанщиною.
Серед них був і отаман Герасим Кондратьєв, Сумський полковник. Вже його син, полковник Андрій Кондратьєв розселив частину своїх підданих на річці Корова та її притоці Тельонок, поселення, що виникло 1670 року, назвали Рясне.
Невдовзі в 1694 р. в слободі збудували дерев’яну церкву, яку назвали іменем Дмитрія Солунського, а при ній – збудували приходську школу.
У 1730 році вже третій з полковничої династії – Іван Андрійович Кондратьєв замість старої церкви збудовав нову, теж дерев’яну, на честь святого Миколи Угодника.
У 1787р. село Рясне з усіма його угіддями як посаг, перейшло у власність поміщику Дмитру Андрійовичу Хрущову.
Дмитра Хрущова пам’ятають, як досить жорстоку людину, щоб спокутувати гріхи, він у 1814-1815 роках побудував, замість старої, нову кам’яну церкву Дмитра Солунського, а при церкві збудували приміщення церковно-приходської школи. 1876 року в Рясному з’являється ще одна школа – земська.
Останнім власником Рясного був Костянтин Дмитрович Хрущов.
Як людина набожна, що часто жертвувала коштів на монастирі, до того ж, що не мала спадкоємців, Костянтин Дмитрович у 1864 році задумав у Рясному заснувати чолоаічий монастир з богадільнею та училищем.
Надалі, про історію монастиря – за статтею Антона Бондарева, у скороченому варіанті.
“У 1867 році сімдесятип’ятирічний Костянтин Дмитрович відправляється в Санкт-Петербург і подає прохання про дозвіл пристрою в Рясному чоловічої спільнотної обителі в ім’я Святого Дмитра Солунського з богодільнею при ній для 20 інвалідів та училищем для 20 хлопчиків. На утримання обителі Хрущов жертвував свою садибу, 2700 десятин землі 1000 десятин лісу, ставки, млини. Після своєї смерті заповів монастирю 100 000 рублів, а для колишніх селян своїх зобов’язав побудувати окремо від монастиря кам’яну церкву.
Єпархіальним начальством щодо пропозиції Хрущова були зібрані всі необхідні відомості, зокрема, вказувалося, що:
«Передбачуваний Хрущовим устрій монастиря необхідний, тому що число бажаючих присвятити себе монастирському життю в тому краї перевищує штатне положення існуючих монастирів». В результаті 14 вересня від імператора Олександра II високий дозвіл на затвердження монастиря був отриманий.
Першим настоятелем обителі в Рясному був призначений колишній настоятель Охтирського Свято-Троїцького монастиря ігумен Євстратій.
Після смерті 1876 року Костянтина Дмитровича Хрущова його двоюрідний онук відразу ж оскаржив духовний заповіт. Судові тяжби затягнулися на 4 роки. А 7 листопада 1880 року Урядовий сенат ухвалив «залишити прохання спадкоємців Костянтина Дмитровича без наслідків». Що ж являло собою дітище побожного Костянтина Хрущова до початку ХХ століття?
У самому монастирі було 3 храми.
Перший, найголовніший – кам’яний собор св. великомученика Дмитра Солунського було освячено 25 жовтня 1881 року. Був він п’ятиглавим. Стіни всередині храму були прекрасно розписані, підлога викладена паркетом, дерев’яний іконостас весь визолочений, а ікони нижнього і частково верхнього ярусу – в срібних визолочених ризах прекрасної роботи і високої цінності.
Трапезний храм в ім’я архістратига Михаїла, освячений 27 жовтня 1881 року, був теплим. Мав вихід через великі скляні двері у вигляді арки в братську трапезу. Сама ж братська трапезна представляла собою одноповерхову довгу кам’яну будівлю, де розміщувалися братська трапеза, монастирська кухня, а також 5 келій для братії.
Третій храм в ім’я Преображення Господнього освятили 4 -го липня 1900 року. Іконостас в цьому храмі був весь визолочений, а ікони – художньої роботи. Під храмом влаштували для опалення калориферну піч. З південного і північного боків з’єднаний він був з двоповерховими лікарняними корпусами. У них розміщувалися монастирська ризниця і лікарня для богопосвячених осіб братії на десять ліжок.
Дзвіниця була кам’яною, під аркою зробили святі ворота. На самій же дзвіниці містилося 13 дзвонів, головний з яких важив 423 пуди. А в 1902 році на ній був встановлений баштовий годинник з боєм.
Поруч знаходився двоповерховий корпус з кам’яним нижнім поверхом, а верхнім – дерев’яним. Там розташовувалися приміщення для випічки хліба і просфор, а також 8 келій для братії.
З північної сторони до огорожі прибудовано було приміщення для зберігання харчів, в нижній частині розташовувалися льодовик і холодильник.
Один з двоповерхових братніх корпусів прикрашений був на другому поверсі скляною галерей. В іншому (теж двоповерховому) перебували 18 братських келій для півчих, кравцеві, шевські, фарбувальні та столярні майстерні.
В окремій будівлі на верхньому поверсі розмішалися покої настоятеля монастиря, а на нижньому – келії. З південного і північного боків дзвіниці знаходилися ще 2 кам’яних флігеля з келіями для ченців. Захищала монастирські будівлі від світу велика кам’яна стіна з вежами.
Поза стінами монастиря перебували не менш значущі споруди. У великому двоповерховому кам’яному будинку, обгородженому кам’яною огорожею з залізними воротами, було 32 кімнати. На верхньому поверсі знаходився притулок для людей похилого віку осіб духовного звання, а на нижньому – такий же притулок для людей похилого віку-мирян.
Поруч розташовувалася на кам’яному фундаменті дерев’яний одноповерховий готель на 8 номерів, з сараєм для екіпажів і коней паломників. Будинок для прийому (богадільня) на сім кімнат з підвальними житловими приміщеннями був також одноповерховим, але кам’яним. У дерев’яному літньому будинку знаходилися номера для прочан, а також кухня і їдальня. Монастирська лікарня для мирян також була кам’яною і мала 10 кімнат. Біля колодязя у дворі лікарні розташовувалася двоповерхова водокачка.
Була в монастирі і кам’яна лазня з трьома досить місткими кімнатами. Монастирська пасіка, розташована в саду, налічувала близько 300 вуликів. На відстані близько 700-800 метрів знаходилася економія, де було зосереджено головне господарство монастиря. Адже саме там розташовувалися майстерні, будинок для службовців, комори, приміщення для робітників, стайні, сараї, в яких зберігалися новітні знаряддя для обробки землі, а також молочний заклад. З північної сторони від монастиря на відстані близько кілометра перебувала стара садиба Костянтина Дмитровича Хрущова. При ній, крім одноповерхового дерев’яного панського будинку з 13 кімнатами, були: кам’яна комора, каретний сарай, два дерев’яних флігеля і два кам’яних одноповерхових будинки.
Зі східного боку на різній відстані перебували водяний і паровий млини, сукновальня, а за селом – монастирський цегельний завод. Поблизу в Ново-Дмитрівському хуторі, призначенням якого служило нагляд за стройовим дубовим лісом, також розміщувався комплекс монастирських споруд: комори, келії, церковно-парафіяльна школа, водяний млин. Частина великих монастирських земель орендував мезенівський цукровий завод.
При обителі організували дві церковно-приходські школи. Одна була в уже згаданому вище Ново-Дмитрівському хуторі. Для неї збудовано спеціально кам’яну будівлю, пристосовану для 100 чоловік учнів, з квартирами для вчителів і інтернатом для 10 осіб сиріт. На школу цю монастир щорічно витрачав більше 1000 рублів.
Друга школа знаходилася в монастирському будинку в самому селі Рясному. При Харківському єпархіальному жіночому училищі монастирем були засновані дві стипендії для повного утримання учнів.
Діюча при обителі бібліотека відпускала книги не тільки монахам, але й світським особам.
Найбідніші жителі найближчих сіл отримували від ченців необхідні продукти, дрова, а іноді і гроші. При монастирській лікарні була аптека, постійно чергував фельдшер.
Всього ж в 1911 році в Свято-Дмитрівській обителі складалося 250 чоловік братії”.
Із цього докладного опису бачимо, наскільки монастир був багатим, і наскільки робив для мирян і міг ще зробити.
Але у 1918-1920 роки монастир був скасований і розграбований. У 1930-і роки більша частина будівель (в тому числі і собор св. Великомученика Дмитра Солунського) були зруйновані, збереглися лише окремі фрагменти і частково Преображенська церква, те, що вціліло, потихеньку розбралось на цеглу. Руїни храму і зараз виглядають велично і гарно.
Влітку 2000 року на місці зруйнованого Свято-Дмитрівського собору був встановлений мармуровий хрест. А в кінці 2004 року було прийнято рішення про відродження Ряснянського монастиря. Зараз в колишньої водонапірної вежі живуть кілька ченців, що наглядають за територією та по мірі сил намагаються підтримувати у обитетелі життя.
Текст та фото Ігоря Дорожка, Олега Години та Максима Назаренка.
