Тернівка – село в Новоархангельському районі Кіровоградської області – чергове місце, яке може стати популярним серед туристичного загалу. Прекрасна будівля водяного млина на річці Синюсі, яка (як багато водяних млинів) більше нагадує замок, ніж господарську будівлю, а ще надзвичайно мальовнича долина Синюхи, із скельними виходами (через що її часто називають каньйоном. А найефектнішою є Біла скеля, яка за кольором скоріше чорна), широченним степовим різнотрав’ям на високих закруглених берегах та відчуттям дрібності людини перед величчю природи.
Долина Синюхи та Бенчиків млин
Дістатись до Тернівки можна від траси Е-95 (Київ-Одеса) через Голованівськ, Давидівку, Перегонівку (все місця достойні уваги). До самого села веде бруківка (соша), яка періодично переходить у асфальт і навпаки. В селі, за сквером у центрі, повернути праворуч і їхати довгою вулицею, прокладеною на високій терасі над Синюхою. Відразу за вулицею дорога упреться у шлагбаум праворуч, і простягнеться далі на відкриту надзаплавну терасу. Там краса, але перед оглядом долини, із чистим руслом Синюхи (а це дивно для початку вересня, коли всі рівнинні річки зелені від водоростів), пройти за шлагбаум і оглянути красень-млин, зведений десь на початку 20 століття.
Млин у Тернівці (та й у сусідніх селах) називають Бенчиків, мабуть власником був якийсь Бенчик (не виключено що єврей, хоча є таке і румунське, і угорське прізвище). Він складений із бутового каменю (звичайного граніту, так популярного у Побужжі), і має із боку берега три поверхи, а з боку річки – чотири. Русло Синюхи тут перепиняє гребля, яка значну частину води направляє у широкий кам’яний рукав, який колись крутив агрегати цього величезного млина. Звичайно, коліс (таких собі “прототурбін”, які лежали горизонтально) давно немає, млин – розкішна пам’ятка архітектури, справжній кам’яний замок, стоїть пусткою і поступово руйнується…
По греблі біля млина можна пройти на правий берег Синюхи і дійти до місця впадіння у неї Ятрані – місцеві мешканці кажуть що там неймовірно гарно, але ми не мали часу, тому пройшли із кілометр лише по лівому берегу, теж високому і крутому, із скелястими виходами Українського кристалічного щита. Дуже, ну дуже красиво – голий, вкритий вигорілою на сонці травою, крутий схил, досить значного розміру, розрізаний неширокими ярами, фактурний, робиться майже прямовисним метрів за чотири до поверхні води; Синюха прозора, на дні видно зелені пагони та листя водяних рослин, а навколо, понад схилами, поля і степ…
На кінець хочеться додати, що Тернівка – колишній козацький зимівник. Любили запоріжці такі гарні місця.
Текст та фото Романа Маленкова
