Нижню Апшу називають найбагатшим селом України. Можливо це дійсно так, адже інше село, з такою кількістю величезних, розкішних будинків, знайти навряд чи вдасться. А ще тут є неймовірна готична дерев’яна церква, яка більшістю пересічних туристів, після побаченої будівельної помпезності, сприймається якось банально – ну церква, ну дерев’яна, ну стара.
Миколаївську церкву збудували у 1604 році
Кажуть, що деякі будинки у Нижній Апші мають по 60 кімнат, кажуть, що деякі брами у Нижній Апші (чиста відполірована нержавійка) коштують по 20 тисяч долларів, кажуть, що принцип життя мешканців Нижньої Апші – мати будинок, хоч чимось кращий, ніж будинок сусіда… Можливо, усе це дійсно правда, але крім показового багатства село вражає парадоксальними речами, наприклад, коли у дворі, де стоїть величезний палац, припарковані старі жигулі-копійка, а із вікон недобудованого палацового поверху, стирчить сіно, яке там сушиться.
Як би там не було, як би ви не сварились на відсутність архітектурного смаку і дисгармонію, ними побудованого – Нижня Апша вражає. Вона не схожа ні на що, її не назвеш віп-районом, не скажеш, що це «Беверлі Хілс», але коли хоч трохи уявляєш вартість будматеріалів, починаєш уявно підраховувати, скільки коштували оті зливні ринви, оті блискучі штахети… Ой-ой-ой! Для чого вся ця розкіш, для чого ці неймовірні витрати і звідки кошти? Останнє питання досить цікаве, а чіткої відповіді на це ніхто не дасть…
Почнемо із того, що понад 90% населення Нижньої Апші (радянська назва села – Діброва, її ще й досі використовують більшість місцевих мешканців) – етнічні румуни (нічого дивного, адже до кордону із Румунією якихось кілька км), а румуни взагалі полюбляють усіляке будівництво. Ще у 80-х роках минулого століття вони почали промишляти на заробітках, десь у Сибіру валили ліс, нафту добували. У бурхливі 90-ті, знову ж із слів місцевих мешканців, організували масовий продаж соняшникового насіння, потім спирту (а може навпаки), причому покупці були виключно іноземні. Ну а потім знову всі роз’їхались по заробітках, і вже переважно у Європу… Слабо віриться, що таку розкіш можуть собі дозволити звичайні заробітчани, але з іншого боку постає питання – звідки у всього села (адже старих хат тут майже немає) значні кошти на таке глобальне будівництво. Дехто каже – контрабас. Малоймовірне, адже займайся геть усе село контрабандою, хтось би обов’язково спалився б.
Місцеві мешканці між собою розмовляють виключно румунською, але вони гарно знають і українську, а ще краще російську. «Откуда ви? З кієва? О у нас тут редко бивают гості із століци». Щиро сміються, коли здивовано купуєш в магазині контрабандне чеське пиво чотирьох сортів, раніше мовляв, більше було, а зараз погано із контрабасом. На адміністративних установах написи українською і румунською (дивно звучить Тячів районул).
Головною пам’яткою села є представник марамороської готики Миколаївська церква, яку збудували у 1604 році (хоча є думка, що відбулося це значно раніше). Нині головним храмом села є нова мурована церква Петра і Павла, зведена за проектом румуна Філіпа Нуцу у 90-ті роки минулого століття. Старий готичний шедевр стоїть за новою на пагорбі, серед могил старовинного цвинтаря.
Нова церква Петра і Павла є нині основним храмом Нижньої Апші
Якщо ви бували в Румунії й бачили численні готичні дерев’яні церкви, то скажу, що у Нижній Апші храм дуже схожий, ну а якщо не бували… Коротко – це вражаюча дерев’яна конструкція, із височезною дзвіницею, увінчаною шпилем, прикрашена меншими шпильками й вкрита гонтом. Її треба бачити, для чого й подаються фотографії. Зазначимо, що площа храму невелика, туму вірянам не вистачило місця для молитов, і вони звели нову церкву.
В радянський період у храмі був музей народного побуту (чи щось таке), громаді його повернули у 1994 році.
Нижня Апша лежить на річці Апшиця, яка впадає у Тису. Із румунської «apă» – вода. Вгору за течією по Апшиці, вже у Рахівському районі, лежать ще два румунських села – Середнє і Верхнє Водяне. А от село, яке малось би бути Нижнім Водяним, із совдепівською Діброви, перетворилось у Апшу. Хоча може то Водяні мались би бути Апшами.
У Середньому Водяному є ще одна церква зведена у стилі марамороської готики, але дощ завадив нам до неї дістатися. Нічого, побачимо наступного разу.
Текст та фото Романа Маленкова, Сергія Щербія.
