У Бучовіце Bučovice ренесансний замок і парк побудував один з найбагатших моравських аристократів XVI століття Jan Šembera z Boskovic Ян Шембер з Бочовіц. Він навчався в Італії та Відні, знався на конях і захоплювався мистецтвом. От і замок вирішив звести за зразком італійських палаців. Він вів вражаючий та епікурський спосіб життя, який включав крім бенкетів і полювання, також складання бібліотеки та інтерес до алхімії. Її тоді сприймали не тільки як моду, а й як інвестиції. Меценат думав, що витрати, які він вкладає в неї, будуть відшкодовані у вигляді золота.
Обкладинка книги Jan Šembera Černohorský z Boskovic: Moravský Petr Vok Kateřina Dufková Vyšehrad 2014 з портретом власника замку
Легенда розповідає, що місто мало й перед цим замок на горі, який зруйнуався під час постійних воєн. Ян Шембер почав було відбудовувати старий замок. Але робота йшла зле. Щоранку зведені за попередній день стіни були зруйновані, а каміння лежало біля річки Літавка.Після декількох днів такого будівництва Шембер дуже розсердився на будівничих. Таке враження, що в Моравії наші заробітчани ще тоді зявилися. Та пан багатий і люди є. Отож поставив охоронців на будівництво родового гніздечка. Та після першої ж ночі вони втекли від страху перед чортами, що прийшли вночі руйнувати замок. Ян Шембер вирішив залишити старі будівлі на пагорбі та побудувати замок на околиці міста на болоті біля річки. Логічно ж, який чорт у болото полізе? Виявилося, що ні. Та сама чортяча бризаробітчанами)гада чи інша, але й тут було те саме. Щойно зведена стіна за ніч руйнувалася.
Одного дня пілігрим із святої Землі проходив мимо. Почувши про негаразди (напевно, Шембер досить голосно вишуканою латиною пояснював, що і як він зробить). Пілігрим порадив задля міцності стін замурувати у фундамент якусь хорошу праведну людину. Він ніби то чув, що в багатьох подібних випадках це допомагало.
Пан Шембер від усього серця подякував паломнику. Справді, чим не гарна порада. Людина, яка здійснила паломництво у святу землю, безумовно, має всі відповідні якості, необхідні для міцності стін. Отож розумника-радника відразу ж замурували. Без особливих труднощів досить швидко збудували замок, який усе ще велично стоїть посеред міста.
Справжня ж історія будівництва замку – це історія взаємопорузуміння багатого замовника пана Шембера і талановитих митців. Остання чверть XVI століття, епоха імператора-алхіміка Рудольфа II. У Прагу, оголошену столицею Священної Римської імперії, монарх перевіз своє зібрання творів мистецтва і рідкостей, якими опікувався Jacopo Strada Джакопо Страда. Його юна дочка Катерина проживе з імператором до кінця його днів і стане матір’ю шістьох дітей Рудольфа. Та це інша історія.
Уродженець Мантуї Страда не міг похвалитися знатним походженням, але був одним з найосвіченіших людей свого часу – поповнював імператорські колекції живопису, книг, складав словники, писав художні твори, а ще володів борделем у Празі. Правда, нагадує одного персонажа.
Страда був талановитий у всьому. Як архітектор у Відні він працював над розширенням Хофбургу, замку Neugeb Gebäude, який був задуманий разом із садом як тотальний витвір мистецтва – Gesamtkunstwerk. Хто був у Відні у Das Kunsthistorische Museum художньо-історичному музеї міг бачити його портрет роботи Тіціана. Я був, але зовсім не звернув увагу. Отож фото з вікі.
На першому власнику чоловіча лінія Шембер і закінчилася. Замок перейшов у спадок донькам. Анна вийшла заміж за Карла Ліхтенштейна і стала першою принцесою Ліхтенштейну. Потім Катерина вийшла заміж за Максиміліана Ліхтенштейна. Так замок став ще однією частиною величезних маєтностей Ліхтенштейнів – головним офісом ліхтенштейнської бухгалтерії.
Ліхтенштейни – це зараз власники окремої країни. А от до закінчення другої світової їх маєтності були розкидані по багатьох землях. Головними ж були у Південній Моравії. Величезний палацовий комплекс у Вальтіце – Леднице не згірш титулів свідчив про їх заможність. Зараз він знаходиться під охороною ЮНЕСКО і вважається одним з чудес Чеської республіки. Між іншим, автором фонтану в замку був автор початкового проекту палацового комплексу Вальтіце – Giovanni Giacomo Tencalla.
Власники не з доброї волі покинули Чехію у 1945 році. На території їх маєтностей легко вмістилося б кілька невеликих європейських держав, у тому числі і крихітне князівство Ліхтенштейн, де живуть сьогодні нащадки. Жодна капітальна реконструкція, совітська окупація чи місцева дурна голова не знищила італійського ренесансного вигляду Bučovice й досі.
Памятки Бучовіце Bučovice фарний – це й костел успіння Діви Марії датується серединою XVII століття, але, судячи з його вигляду, постійно перебудовувався. Перед ним черговий Іоанна Непомук та ще якийсь святий помічник. Хворійте на мандроголізм, але не давайте порад, коли вас не прохають.
Сергій Щербій – текст і фото.
