Мало кому відомо, що в Чехії роблять не тільке смачне пиво, а й відмінної якості біле вино, але в невеликій кількості і більше для внутрішнього ринку. Чому ж моравське вино невідоме? Якщо я правильно зрозумів одного чеха у Вальтіце, то відповідь десь така: “У Моравії є три сорти вина: перший сорт – це хороше вино, другий сорт – це погане вино, з якого можна зробити глінтвейн, а третій сорт – це вино, яке відправляють у Прагу”. Що вже казати про Київ. Навряд чи ви знайдете тут чеське Veltlínské zelené чи Ryzlink rýnský. Отже відкривайте з тих же сортів пляшку австрійського Grüner Veltliner чи німецького Riesling і заглянемо до родини, яка залишила свій слід у всіх трьох країнах.
Ліхтенштейни – один з найстаріших дворянських родів Центральної Європи. Якщо ви думаєте, що їхнє родове гніздо знаходиться в державі імені них самих – Ліхтенштейн, ви помиляєтеся. Їхній родовий замок, від якого йде їхнє прізвище, під Віднем Burg Liechtenstein. А от їхні найбільші володіння були в Моравії. За 700 років Ліхтенштейни побудували тут один з найбільших штучно створених ландшафтних ансамблів у світі і… рай для велосипедистів. Фантастичний «сад Європи» – це 283 квадратних кілометри комплексу Lednice-Valtice Ледніце-Вальтіце.
Не чули про володіння князів Ліхтенштейнів у Моравії? Звичайно, бо його вже не існує. 75 років йде судова тяганина між власниками держави Ліхтенштейн та Чехією. Влада Чехословаччини на підставі декретів Бенеша конфіскувала наприкінці Другої світової війни землі Ліхтенштейнів. Між іншим аж 2 тис. кв. км території, що більше ніж в десять разів перевищує нинішню територію держави-князівства. Ці землі включають і барокову резиденцію Вальтіце і неоготичний замок Ледніце, які внесені до списку культурної спадщини ЮНЕСКО.
Lenta ira deorum est у даному випадку аж 300 років, проте хай Європейський суд з прав людини шукає істину.
Отже, володіння Ліхтенштейнів у південній Моравії розпочалися з передачі у ХІІІ столітті богемським королем Пржемислом Отокаром II міста Nikolsburg сьогодні Мікулов Генріху I Ліхтенштейну.
А от власниками замку в моравському місті Valtice Вальтіце німецькою Feldsberg Ліхтенштейни володіли з 1530 року. Члени сім’ї найчастіше служили мечем своєму сюзерену. Однак принципову зміну статусу сім’ї в Моравії започаткував Карл І, заклавши основи багатства, титулу і процвітання.
Карл І Ліхтенштейн народився в родині протестантів, а потім перейшов у католицизм, вступивши на службу до імператора Священної Римської імперії Рудольфа II. Імператор перебував більшість свого часу в Празі й незабаром призначив його на посаду головного інтенданта. Рудольф II – імператор-чаклун, алхімік і меценат є однією з найзагадковіших особистостей в історії. Доки Рудольф синтезував філософський камінь, у 1611 року до Праги підійшли війська ерцгерцога Маттіаса. Його підтримав і Карл Ліхтенштейн, за що на знак подяки отримав у 1608 році спадковий титул князя.
У 1618 році розпочалася тридцятилітня війна, коли представники новоспеченого імператора затятого католика Фердинанда ІІ Габсбурга вилетіли з вікна Празького граду. Карл виступив на стороні Католицької ліги і воював на боці імператора-воїна католицької церкви. Після перемоги у битві біля Білої Гори Ліхтенштейн отримав пост губернатора Богемії і особливе завдання – покарання винних і католицької реконкісти – повернення країни в лоно католицької церкви. У той час його володінь почали «розпухати» численними маєтками протестантських вельмож, які втекли від релігійних переслідувань після битви під Білою горою. Кому війна, а кому нагода стати найбагатшою родиною Богемії та Моравії.
Новоспечений імператорський князь і власник величезних земельних угідь Карл I вирішив, що у Валтіце буде князівська резиденція, а менший ледницький замок – дачкою.
Князівському статусу замок XII ст у Валтіце вже не відповідав, а тому розпочалися масштабна реконструкція. Спочатку проект палацового комплексу розробляв архітектор Giovanni Giacomo Tencalla, який, між іншим, спорудив фонтан для палацу Бучовіце Bučovice.
Зміна моди призвела до перебудови палацу, яку на початку XVIII століття у стилі високого бароко архітектором Johann Bernhard Fischer von Erlach придворний архітектор імператора Йосифа I. Серед найбільш відомих його проектів – імператорський палац Шенбрунн і церква Карлскірхе у Відні, зимовий палац Євгена Савойського, мавзолей Фердинанда II в Граці і ряд барокових церков в Зальцбурзі .
Та паркову територію Ледніце-Валтіце, по якій ми можемо подорожувати, була створена під час правління князя Яна I, який прославився як фельдмаршал та командир кавалерії під час наполеонівських воєн.
Після Першої світової війни, коли була заснована Чехословаччина, частина власності Ліхтенштейнів була вперше націоналізована з частковою компенсацію.
Та зі створенням німцями протектората Богемії та Моравії у 1939 р. володіння Ліхтенштейну були значною мірою включені до Рейху. На той момент князі Ліхтенштейни вже 120 років володіли власним незалежним князівством свого імені, аде ЖОДНОГО разу жоден власник там ще не з’являвся. Князь Ліхтенштейну Франц Йосип II вперше виїхав у свою країну і став першим князем держави, що мав постійну резиденцію саме у Ліхтенштейні. Чи то країна була така маленька, що німці її не знайшли, чи то із-за союзу з нейтральною Швейцарією, але у другу світову нацисти її не окупували. Князь Ліхтенштейну навіть підтримував чехословацький уряд Едварда Бенеша у вигнанні в Лондоні. На відміну, наприклад, від Швейцарії та СРСР, Ліхтенштейн не визнав створеного нацистами протекторату Богемія і Моравія.
Наприкінці Другої світової війни замки були спустошені російськими полоненими, які чекали репатріації. Їх розстріляли як зрадників після приходу Червоної армії.
Усе майно Ліхтенштейнів у Чехословаччині було відчужено після Другої світової війни без компенсації на підставі декретів Бенеша, якими князі Ліхтенштейн оголошувалися колаборантами. Лише замків у них забрали 22, а земельні володіння скоротилися в 6,5 разів з 1600 км2 до 240 км2.
Однак, на думку істориків, докази за цими звинуваченнями є досить спірними: члени сім’ї не підтримували нацистів і захищали євреїв. Крім того, дружина 13-го князя Франца I Ельза фон Гутман походила з єврейської сім’ї, будучи дочкою віденського комерсанта родом з Моравії. Одним із доказів було відсутність у членів князівського роду чехословацького громадянства. Дивна річ і напівправда – Ліхтенштейни ніколи не мали чехословацького громадянства, тому що вони були володарями незалежного князівства.
Одразу ж частина меблів замку Валтіце була викрадена та знищена, а в середині 1947 року у східному крилі було створено жіночий табір примусової праці. Ув’язнені жінки працювали переважно в господарствах та винних льохах. Весь замок, з огляду на «залізну завісу», був назавжди спустошений під час комуністичного тоталітарного режиму і неправильно використовувався як простір для виробництва, майстерень та транспорту. У головному корпусі було кілька складів та операцій, у залі верхової їзди було встановлено тютюносушарку, а в 1964 році театр було знесено та побудовано стоянку для тракторів.
Поступове відновлення замку розпочалося протягом 1970-х років і триває донині.
Заміський палац Ледніце будувався як ренесансна вілла Ліхтенштейнів. Назва села Леднице німецькою Eisgrub, іде від прохолодних потоків ріки Диє Dyje німецькою Thaya.
Ледніце стало володінням Ліхтенштейнів набагато раніше, ніж сусідній Вальдіце. Ледницький маєток належав родині майже 700 років. Місцевий замок був побудований ще в XIII столітті, але близько 1570 року власники знесли середньовічну фортецю. На її місці постав ренесансний замок. Наприкінці 17 століття смаки змінилися й жити в немодній будівлі було просто неможливо. Стару будівлю знову знесли і збудували бароковий особняк з великим архітектурно спроектованим парком та монументальною школою верхової їзди.
Після середини 18 ст. замок був реконструйований ще раз. А сьогоднішній вигляд походить з 1846-1858 років – панування часу романтизму. Принц Алоїс II Ліхтейнштейн перетворив Ледніце на репрезентативну «дачу» в дусі англійської романтичної готики.
Вузькі витончені башточки, стрілчасті вікна й арки, ажурні балкончики – цей замок немов зійшов зі сторінок улюблених казок. До речі, саме в Ледніце знімався знаменитий фільм «Три горішки для Попелюшки».
У XVII столітті почалися грандіозні роботи з ландшафтного дизайну і закладання алей, які б з’єднували родові гнізда та інші частинами маєтку. Виконання цього грандіозного задуму розпочалося й продовжувалося протягом усього XVIII.
У перші роки ХІХ століття Князь Ян Йозеф I вирішив усе ще раз перебудувати в концепції англійську ландшафтного парку. Були здійснено величезні проекти з благоустрою, які включали підвищення рівня парку Ледніце та копання нового русла для річки Діе, закладання малих парків і садів навколо трьох великих ставків. Поряд із будівлею палацу спорудили пальмову оранжерею.
Цілу річкову систему зі шлюзами й суднами регулює одна з перших в Європі гідроелектростанцій.
Більшу частину великих і маленьких палаців, павільйонів, мисливських будиночків створив головний придворний архітектор Ліхтенштейнів – Joseph Hardtmuth. У процесі роботи він винайшов такий звичний нам грифельний олівець і заснував фірму Koh-i-Noor & Hardtmuth.
Тільки на карті та з висоти пташиного польоту зараз можна побачити, що химерний мінарет, замок Ледніце, Rybniční zámeček, замок Валтіце лежать на одній осі з півночі на південь. Два палаци з’єднано семикілометровою алеєю та чудовим англійським парком з химерними ландшафтними композиціями.
Серед вигинів ріки й дерев англійського парку відбиваються у водах невеликого озера романтичні руїни акведуку й 62-метрова стріла Мінарету Minaret. Побудований у мавританському стилі він ніколи не використовувалося в релігійних цілях, а був модним романтичним доповненням до замкового ансамблю.
Так само як і інші романтичні споруди на пагорбах та берегах ставків та річок:
– Янів Град Janův hrad – стилізовані руїни старовинного середньовічного замку. Він був збудований Яном Ліхтенштейном у модному романтичному стилі «штучні руїни» у 1810 році. Розташований на мисі, утвореному вигином ріки.
– Мисливський будиночок Lovecký zámeček – неокласичний будинок з 1806 року.
– Храм Аполлона Apollónův chrám – неокласичний мисливський будинок 1810-х років на березі одного з ставків Ледніце.
– Храм Трьох Грацій Tři Grácie – півкругла галерея з алегоричними статуями наук і муз.
– Новий двір Nový dvůr (німецькою Neuhof) – неокласична ферма, закінчена в 1809 р. Спочатку використовувалася для скотарства, а зараз тут розводять коней.
– Ставковий замок Rybniční zámeček на березі одного із ставків.
– Hraniční zámeček класицистичний палац побудований у 1820-х роках безпосередньо на колишньому кордоні (до 1920 р.) між Нижньою Австрією та Моравією.
– Мисливський будиночок zámeček Belveder.
– Каплиця св. Губерта Kaple svatého Huberta – присвячена покровителю мисливців, розташована в сосновому лісі
– Мисливський будиночок Храм Діани або Рандеву Lovecký zámeček Dianin charm або Rendez-vous či Rendezvous у формі неокласичної арки 1810-х років. Було три причини побудувати тріумфальну арку. На момент її побудови офіційна історіографія князівського роду Ліхтенштейнів пропагувала легенду, що засновником сім’ї був римський патрицій Гай Акцій, який жив у 4 столітті. Крім того, подібні арки була популярними в ландшафтних парках Англії, якими надихався Ян I Ліхтенштейн. І, можливо, трішки нескромно, але Ян I був полководцем, кавалеристом і фельдмаршалом, який прославився в наполеонівських війнах. Після битви при Аустерліці він також брав участь у переговорах про мир.
– Колонада на пагорбі Homole Kolonáda na Reistně. Зараз майже на кордоні Чехії та Австрії на захід від Валтіце. Князь Ян I побудував колонаду на згадку про свого батька Франца та двох своїх померлих братів: Філіпа та Людвіга. Їх персонажі були увічнені статуями у нішах: стародавні туніки мали б підтверджувати нібито римське походження сім’ї. Прихильність Яна до свого батька і братів підтверджується німецьким написом „Син для батька, брат для братів” з північної сторони, з південної сторони ми можемо прочитати подібне посвячення також німецькою мовою „Для незабутніх чоловіків єдиний вцілілий син”. Цей пам’ятник традиційно порівнюється з павільйоном-колонадою палацу Шенбрунн у Відні – Gloriette.
– На південь від Břeclav ще один мисливський будинок – Поханське Zámek Pohansko – у стилі ампір, закінчений після 1812 року. Поряд знаходяться археологічні й реконструкції великоморавських пам’яток, а також прикордонних укріплень Чехословаччини
– Мисливський будиночок Лані Zámeček Lány у стилі ампір з початку 19 століття – лежить ще далі Zámek Pohansko.
Розміри та пишність комплексу і сьогодні свідчать, що раніше він був резиденцією однієї з наймогутніших сімей Дунайської монархії, а також, що ваша мандрівка займе декілька днів.
Текст і фото Сергія Щербія
