Микулов Mikulov (німецькою Nikolsburg) – місто чудових білих вин, але сьогодні не про вино. Чеські рислінги чудові, але, на жаль, їх практично не зустрінеш за межами країни. Найпомітнішою пам’яткою міста є бароковий замок на пагорбі. Побудований в XIII, перебудований у часи ренесансу, поруйнований у Другу світову і знову відновлений, замок серед безмежних виноградників Моравії височіє на кордоні сучасних Австрії та Чехії.
Камяний замок звели на місці слов’янського городища в кінці XIII столітті за вказівкою богемського короля Пржемисла Оттокара, коли він заволодів герцогством Австрія і Штирія.
Я вже згадував про одного з предків власників Ліхтенштейну – ексцентричного Ульріха Ліхтенштейна у розповіді про Вадуц. Почитайте і ви по-іншому глянете на середньовічних лицарів. Так от Ульріх Ліхтенштейн мав не настільки екстравагантного, але хороброго брата Генріха. За їх часів згаданий богемський король Пржемисл Оттокар і захопив герцогство Австрію. Сусідня Штирія, де були маєтності братів, повстала проти угорців (підбурювачем став той же Пржемисл). Відбулася кривава битва між угорцями і богемцями, в якій переміг Пржемисл Оттокар ІІ. За хоробрість, виявлену в цій битві, король дарував Генріху Ліхтенштейну в ленне володіння місто Мікулов (Nikolsburg). Сюди з батьківщини братів з-під Відня були запрошені німецькі сім’ї. А ексцентричний Ульріх зайняв високу посаду представника короля в Штирії.
Та брати, які були заколотниками проти угорського короля, почали щось мутити вже й проти нового сюзерена Пржемисла Оттокара ІІ. Братів Ліхтенштейнів разом з іншими змовниками заарештували і відправили під замок. Та згодом в’язні були звільнені, бо королю потрібна була підтримка – Пржемисл висунув себе як претендента на корону імператора Священної римської імперії.
Під впливом римського папи і боячись непомірного розширення богемського короля, новим імператором Священної Римської імперії був обраний перший Габсбург – Рудольф Габсбург. Пржемисл це обрання не визнав, а, отже, не хотів принести клятву новому імператору Священної римської імперії. Вирішальна битва сталася 26 серпня 1278 року на Моравському полі.
Ліхтенштейни в цей раз билися на стороні Габсбурга і внесли чималий внесок у його перемогу. Богемський король загинув на полі бою. Держава Пржемисловичів скоротилася до розмірів земель богемської корони. Ліхтенштейни стали вірно служити Габсбургам, переселившись зі свого клаптика штирійських володінь у Моравію і Сілезію.
Тридцять років прожила в замку легендарна Біла пані – дуже відомий привид Європи, але насправді реальна Перхта з Рожмберка, дружина Яна Ліхтенштейна. Однак тут ви не почуєте легенди про Білу пані. Якось на іншій сторінці розкажу.
Микулов залишалося у володінні Ліхтенштейнів до 1575 року, аж поки його не купила ще одна австрійська родина Дітріхштайнів.
Саме вони доклалися до перебудови замку і розбудови міста. Князь, кардинал та єпископ Оломоуцький перетворив місто в резиденцію, яка відповідала його становищу в державі. Кардинальська шапочка, золота цепура, мерседес-кубик, ні, здається, не з цієї епохи. А, згадав, власне місто зробити центром Моравії. Він був радником чотирьох імператорів (Рудольфа II, Маттіаса, Фердинанда II і Фердинанда III) і битви біля Білої Гори став фактично володарем Моравії.
Микулівський замок він перебудував у палац в італійському стилі, а на площі спорудив Santa Casa – Святу хатину, копію капели Браманте з італійського міста Лорето. Напевно, у нього були непогані зв’язки як із земними, так і небесними покровителями. Чума, що прийшла у місто забрала небагато жертв. А кардинал побудував Svatý kopeček – дзвіницю і хрестовий шляху на пагорб, що й досі існує. Це місце стало місцем осіннього Південно-Моравського паломництва, яке знову ж приносило чималий зиск місту.
Загалом-то Франц Дітріхштейн дуже цікава особистість. На той чеська була мовою селян і неосвічених людей. Дітріхштейн офіційно прирівняв у своїх володіннях чеську і німецьку мови.
У Мікулові Франц Дітріхштейн дав величезну кількість привілеїв євреям, тому їх громада тут стала найбільшою і найбагатшою у Моравії. У першій половині XVI століття тут розташувалася резиденція рабина Моравії. Посаду головного рабина обіймав Льов – легендарний творець голема. Та його рабин створив у Празі, бо, у Микулові, напевно, вина відволікали.
Нікольсбургський мирний договір Frieden von Nikolsburg у ході Тридцятирічної війни, який став основою розділу сферу впливу на якийсь час, був, здається, останньою важливою подією для міста. Місто поступово втрачає своє значення. Це при тому, що імператриця Марія Терезія часто буває у місті по дорозі до своєї літньої резиденції у Голичі над Моравою Holíč nad Moravou (німецькою ще одна біла церква Weißkirchen).
У пожежі кінця XVII вигорає майже все старе місто. Хоча Наполеону знайшлося ліжко і бокал вина – він ночував у замку в Мікулові по дорозі до Брно та на поле битви Аустерліцу.
Наполеон Бонапарт у 1806 році ліквідував Священну Римську імперію. Після його поразки відбулося утворення Німецького союзу, який став об’єднанням незалежних німецьких держав і вільних міст на місці Священної Римської імперії. З 1848 року – Австрія і Прусія боролися за те, чиє слово буде вирішальним на території Німецького союзу. Ніби-то більшість конфліктів повинні були вирішуватися спільно за участю усіх держав-членів союзу. Проте… Так, відбулася, так звана, семиденна ввійна. Чому я все тут оповідаю? Тому що саме у Микулові вирішувалася доля об’єднання Німеччини на чолі з Прусією без Австрії. За декілька днів відбулася найбільша битви на території Чеських земель при Кьоніггреці, яка стала не тільки вирішальним моментом Австро-пруської війни 1866 року, а й значною мірою прелюдією до Першої світової війни. Хто був у Берліні, безперечно, бачив колонну перемоги Siegessäule у центрі парку Тіргартен на площі Велика Зірка. Вона була побудована за наказом Вільгельма I на честь перемог Пруссії. На одному з бронзових барельєфів гранітного цоколя зображена ця битва. На вершині колони встановлена скульптура богині перемоги Вікторії заввишки 8,3 метри й вагою 35 тонн, іменована в народі Золота Ельза Goldelse. Позолочені гармати – колись служили австрійцям у програній битві.
Вважається, що багато в чому успіх прусів був обумовлений зброєю, яку вони використовували. Прусські солдати стріляли з нового виду зброї – гвинтівки Дрейзе. Патрон вкладався в цю гвинтівку ззаду, тобто як зараз, і солдат міг стріляти лежачи та ще й в три-чотири рази швидше. При цьому не бути мішенню для ворога. Австрійський піхотинець, змушений був як і раніше заряджати свою гвинтівку системи Лоренц спереду і стріляти в стоячому положенні. Навіть більша точність і відстань не давала їм переваг. Тому австрійці ставили на масові штикові аткаки, під час яких пруські солдати їх просто розстрілювали.
У замку в Микулові прусського прем’єру Отто Бісмарка довелося навіть шантажувати відставкою короля Вільгельма, щоб той відмовився від аннексії частини Австрії. Бісмарк хотів укласти з Австрією мир, оскільки він не хотів відрізати шляхи до майбутнього можливого союзництва. У зв’язку з цим Австрія залишилася з територіями, але була виключена з Німецького союзу, який в підсумку був розпущений, і замість нього був створений Північно-німецький союз. У 1870 році відбулося об’єднання Німеччини в результаті поразки Франції у Франко-пруській війні. Австрія, в свою чергу, назавжди втратила вплив не тільки на німецькому просторі, але і в Центральній Європі. Отака от ніч у Микулові перевернула європейську історію.
Будівництво залізниці, нове транспортне сполучення між Брно та Віднем через Брецлав у середині 19 століття, остаточно виключило Мікулов з мережі торгових шляхів.
Ще за часів кардинала центр міста перемістили до замку. Памятки Микулова і зараз зосереджені тут. У нижній частині головної площі Namesti був колись костел св. Анни, який згорів під час пожежі. Неокласичний фасад, який можна побачити зараз, створений в XIX столітті, коли Дітріхштейни перетворили церкву в свою сімейну гробницю Ditrichštejnská hrobka.
У центрі площі стоїть барокова колона Святої Трійці Sloup Nejsvětější Trojice. Сама площа забудована ренесансними будинками, які зберегли незмінний вид до наших днів. Один з них на розі носить ім’я U rytiru У лицаря з вишкрябаним фасадом 16 століття (розумними словами сграфіто).
Kozí hrádek Козяча вежа – двоповерхова вежа з галереєю та бійницями попри її несерйозність порівняно з замком є молодшою і побудована аж в 15 столітті. Звідси відкривається найкращий вид на замок, тобто контролювався шлях з Брно на Відень.
У Мікулові жив художник – чесько-моравська зірка модерну – Альфонс Муха Mucha Alphonse Maria.
До німецької окупації міста в 1938 році переважна кількість населення говорило по-німецьки, а 34 жителів були євреї, яких знищили в роки Другої світової.
У 1945 році, коли німецька армія відступала, замок спалили. Згодом уже комуністами німецьке населення було вигнано. Західну частину історичного ядра міста з єврейським кварталом комуністи доруйнували. Так Мікулов остаточно перетворився в невелике містечко, яке цікаве для справжніх мандроголиків.
Текст та фото Сергій Щербій
