Це село називають одним із найбільш глухих куточків Тенеріфе. Пишуть, що за селом Таганана Taganana дороги закінчуються – неправда, далі ще є села, й до них веде прекрасна дорога попід океаном, ще, як мінімум, кілометрів десять – а от далі вже кінець. Таганана лежить на північно-східному краєчку острова, в межах національного парку Анага. Згідно із картою, це дійсно глухе село, але в реалі сюди щоденно їдуть цілі туристичні каравани, адже тутешні океанські краєвиди вважаються найкращими, а ще тут красив енні пляжі й купа морепродуктних ресторанів.
Пляжі Таганани
Дорога до Таганани не для людей із слабкими нервами і слабким вестибулярним апаратом. Якість дороги відмінна, але кількість серпантинів і ширина… В деяких місцях вона прорубана в скелі, в інших – треба їхати по вузькому гребню, із урвищами з обох боків – ніби летіти в повітрі. Але ж краєвиди неймовірні – повсюдно гострі вулканічні гребні Анаги, хмари й густий туман, який піднімається із долин, хатки-хатки, десь на схилах та терасах – казка.
Назва Таганана походить із мови гуанчів – taganan – схил. Воно й зрозуміло – усі вулиці села розташовані на схилах. Жодної рівної. А з’явилася Таганана у 1501 році, коли переселенці із островів Фуентавентура та Лансаротте висадились в цій долині. Гуанчів прогнали й заснували своє поселення, яке мало займатись вирощуванням цукрової тростини. Щоб транспортувати продукцію мешканці проклали шлях Лас Вуельтас, який проліг через гори Анага, до столиці, якою тоді була Ла Лагуна. Нині цей шлях використовується лише туристами у гірських походах.
У 17 столітті торгівля цукром занепала, й долина Таганана вкрилася виноградниками, а у 19 столітті поселення перетворилося на центр окремого муніципалітету. Отак, село, й муніципалітет, бо тут більш нічого немає. А може й не село, а містечко – тут, на Канарах, розібратись важко.
У Таганані і пам’ятки архітектури є, та ще й які. Церква Богоматері Сніжної Iglesia de Nuestra Señora de las Nieves була побудована однією із перших на Канарських островах, у 1515 році. Вона вліплена у пагорб, має неоднакові стіни, але напрочуд гармонійна.
Церква Богоматері Сніжної (1515 р.)
Монастир святої Катерини (1621 р.)
У 1621 році в селі збудували монастир святої Катерини, мучениці Олександрійської. З тих пір, щороку 25 листопада, відзначають день святої, по вулицям іде процесія з її образом. Аж в голову не вкладається – уклад цього села майже незмінним є вже 400 років.
Дорога від Таганани котиться вниз до океану. Тут пляжі. Я не любитель пляжів, але ці – мрія фотографа – вони незвичайно красиві. Дрібненький чорний вулканічний пісок, химерні скелі й казкові гори. На цих пляжах купатись небезпечно – океан дуже затягує. Але милуватися ними можна безмежно. А потім перекусити якоюсь каракатицею, чи лапашами.
Біля Таганани три пляжі San Roque, Almáciga та Benijo, але я не розрізнив де який – усі вони казкові.
Текст та фото Романа Маленкова.
