Волиця. Маєток Раціборовських.

У селі Волиця Андрушівського району Житомирщини зберігся невеличкий класицистичний палац Раціборовських, середини XIXст.

Взагалі шляхетський рід Раціборовських досить відомий. Хоча і в більшій мірі трохи західніше – на Поділлі та Волині. Саме там знаходились їх основні маєтки та дійшли до нашого часу палаци/садиби/господарчі будівлі: у Кам’янець-Подільському, Макові, Деражні, Львові, Володимир-Волинському тощо. Ймовірно, що у Волиці-Зарубинецькій, а саме так колись називалось село, що знаходилось у Ходорківській волості Сквирського повіту Київської губернії, проживала одна з гілок саме цього роду.

Відомостей про власників маєтку у Волиці не так вже й багато.

Початково, як припускає Афтаназі,  Волицею у складі Котельнянського ключа володіли князі Ружинські. Коли і як змінились власники, і маєток перейшов до Раціборовских,  невідомо. Першим відомим власником з цього роду був Зігмунд Станіслав Раціборовський, 1806 р.н., син чевоногородського стольника та камергера польського двору. Цей пан одружився на Терезі з Прушинських, і маєток перейшов їй як посаг. 

Палацу спочатку не було, лише одноповерхова садиба, а десь в середині XIX ст. до одного з фронтонів парою добудовується палац. На старих світлинах можна бачити на парадному фасаді щит з гербовим картушем Раціборовських з короною.

Про Терезу Раціборовську відомо трохи більше. В архівних документах є дані про справу у 1849-1860 роках проти поміщиці Раціборовської Ш. у Волиці-Зарубинецькій відносно її жорстокого поводження з селянами. Як бачимо, справа йшла 11 років, і чим вона завершилась, невідомо. Через рік кріпаки отримали вольну. Напевно писарі-канцеляристи припустились помилки, спутавши “Т” з “Ш”, оскільки поміщицю звали Тереза. І це не єдина їх помилка. Є ще два записи щодо укладення контракту на передачу маєтку в 1851 році в оренду на три роки поміщику Запольському А.К. (ініціали “А К.” – в російському варіанті запису, так велось діловодство, в українському може бути як “А.К.” та і “О К.”), але в першому випадку, при укладенні контракту – від поміщиці Раціборовської Т.Е., а в іншому, вже про передачу його в Палату – від поміщиці Раціборської Т.Е.

В той же час, є відомості, що маєтком володіли брати Раціборовські, Зигмунт та Броніслав, під патронатом своєї матері Терези. Про Зигмунта відомо, що у 1862 році він був уповноваженим по майновим справам, в шлюбі не перебував, помер бездітним у 1902 році. А Броніслав одружився на Марії Маршицькій, у них було дві дочки.

Перша, Хелена, яку в сім’ї називали Люсі, померла від запалення легенів у 18-річному віці та похована у Варшаві в 1899 році. Її надгробок є справжнім витвором мистецтва, зроблений з білого мармуру. Автором надгробку є Донато Баркальо, відомий італійський скульптор, володар багатьох нагород та власник найбільшої скульптурної майстерні в Мілані. 

Друга дочка Броніслава Раціборовського, Марія, що вийшла заміж за власника маєтку в Бровках, Оскара Сцібор-Рильського (родича поета Максима Рильського), була останньою, разом з чоловіком, власницею маєтку у Волиці. 

З історії ще відомо (праця Марії Казьмирчук “Поляки в соціально-економічному житті Київської губернії 1861-1917 рр.”), що у садибі Раціборовських в 1910 році була відкрита таємна польська школа,  в якій навчались діти не лише католиків, а й православних. В школі діти навчались польській мові, співів католицьких молитов та слухали проповіді польською мовою. Такі таємні школи активно відкривались на початку XXст. після розгрому польських повстань. У 1908-1910 роках поліцією Київської губернії було викрито 29 таких шкіл, де началось близько 500 учнів.

Подружжя Марії та Оскара Сцібор- Рильських мало 4 дітей: дочок Калину (1910 р.н.), Єву (1912 р.н.), Дануту (1915 р.н.) та сина Збігнєва (1917 р.н.). Проживала сім’я у власному маєтку до 1918 року, опісля переїхала до Білої Церкви, згодом до Києва, а в 1920 році була вимушена перебратись до Польщі. В цьому їм допоміг знайомий лікар, командир медичного потягу. В Польщі Оскар Сцібор-Рильський влаштувався директором маєтку ключа Звежинець графа Клеменса Замойського, одного з найбільших маєтків Другої Польської республіки. У 1935 році, вже після смерті чоловіка (1931), Марія Сцібор-Рильська переїхала до міста Каліш, де свого часу у 1860-х роках у місцевій гімназії викладав Іван Нечуй-Левицький. Померла остання власниця волицького маєтку в 1963 році.

Оскар Сцібор-Рильський та його дочка Єва поховані у Варшаві поруч з Хеленою Раціборовською, про яку я писав раніше. Збігнєв Сцібор-Рильський став військовим, був учасником повстанського руху, дослужився до генерала польської армії, прожив 101 рік.

Сьогодні в колишньому палаці Раціборовських у Волиці – загальноосвітня школа. Всередині школи не був, в спогадах місцевого мешканця Поліщука Д.С. прочитав, що там є старі дерев’яні сходи з першого поверху на другий. Навколо школи був парк, обсажений ялинами, також були ялинова та соснова алеї, від яких вже нічого не залишилось, збереглась лише частина каштанової алеї.

Була в селі стара дерев’яна церква, яку розібрали в 30-х роках минулого століття, на її місці стоять приватні будинки, а з матеріалу від церкви збудували сільський клуб. За свідченням старожилів, неподалік від клубу також знаходилась мурована каплиця, підвалини якої слугували усипальницею родини Раціборовських. Каплицю теж знесли при облаштуванні території навколо клубу.

За інформацію зі спогадів старожилів села та цінні уточнення окреме дякую досліднику старовинних маєтків Житомирщини Ігорю Довбишу Ihor Dovbysh.

Текст Ігоря Дорожка, фото Романа Маленкова.

50.084385, 29.090075 Дивитись на мапі Google Maps