Село Паволоч, в якому живе близько 14 сотень осіб, лежить осторонь великих доріг, у глухому закутку Попільнянського району. І, напевне немає більше в Україні подібного села, яке колись було значним містом, центром великого полку, знаним центром хасидизму і взагалі єврейського життя. Мені навіть важко пояснити процеси, які перетворили таке місто у село. Звичайно, подібні речі в історії трапляються – серед полкових центрів є ще нинішні села – Кальник і Кропивна, але, все таки, то дещо інше, адже Паволоч була містом, із міською структурою планування вулиць, із великою площею в центрі, із храмами. Паволоч була типовим єврейським штетлом, а нині – село.
Назва села походить від старовинного слова “паволока”, яке означало шовкову, або взагалі дуже цінну тканину. Хто зна, чи її тут виготовляли, чи зберігали, але мабуть вона тут була. Лаврентій Похилевич пише, що Паволоч була одним із найважливіших українських міст. Після поразки під Берестечком Богдан Хмельницький шість тижнів стояв у Паволочі – в ті час тут була велика земляна фортеця – дивина, але її величезні вали збереглися до наших часів.
Синагога Абрамовича.
У Паволочі Хмельницький познайомився із місцевим священиком Шрамком, якого пізніше зробив полковником. Полковник Шрамко втратив у боях сина, і сам був кілька раз поранений.
Стара Паволоч була обмежена річками Раставицею та Паволочкою, а з четвертого боку її обороняв високий вал із ровом. В 17 столітті у валу стояла кам’яна брама із баштою. Замок Паволочі був дерев’яним.
Паволоч на малюнку Наполеона Орди. Ратуша, костьол і церква.
Велика синагога Паволочі. Зруйнована.
Змінивши велику кількість землевласників (Любомирські, Уварови, Дьякови, Моршковські, Радзівілли) Паволоч у другій половині 19 століття опинилася в руках багатого єврейського роду Абрамовичів, зокрема Станіслава Абрамовича. Він у 1861 році збудував тут цегляну синагогу, а у 1963-му – великий водяний млин. Обидві будівлі збереглися до нашого часу. Той же Абрамович збудував водяний млин у селі Буки – то офіційно найстаріший водяний млин Київщини.
Водяний млин Абрамовича, який він продав купцю Натанзону.
Із старих будівель у Паволочі ще є панські комори, за селом, залишки садиби та напівзруйнований садибний будинок. Оце фактично і все. Хоча ще є єврейське кладовище – кіркут, козацькі вали – про них я вже згадував, і красива природа долини Раставиці.
Якщо хочете більш детальну історію Паволочі – читайте у Вікіпедії. А я ще хочу згадати про кривавий наклеп, який стався у містечку в 1753 році. Католицький єпископ Каетан Солтик звинуватив євреїв із Паволочі у ритуальному вбивстві польського хлопчика Стефана Студзицького. Суд відбувався у Житомирі. Зазнавши тортур усі євреї визнали свою вину. Їх поставили перед вибором – хреститись і померти швидко, або помирати довго. Частина погодилась хреститись і їм просто відрубали голову, а одну родину навіть відпустили. Тих, хто не погодився прийняти християнство довго публічно катували, знущалися – поляки це вміли, потім четвертували й розвісили шматки тіл на кілки. Ця страшна подія наскільки розгнівала єврейські громади, що навіть Ребе Бешт – Баал Шем Тов – праведник, засновник хасидизму і цадик №1 – вимагав страшної помсти за цей злочин.
Ще на початку 20 століття Паволоч була значним єврейським містечком, із кількома синагогами і великою громадою. Нині про євреїв нагадує лише цегляна синагога, зведена Абрамовичем – у ній нині музей, та кіркут на в’їзді ліворуч.
Текст та фото Романа Маленкова, Сергія Щербія.
Вали старого міста.
Комора.
Садибний будинок.
