Найбільшою втіхою для дослідника є відчуття піднесення, коли з крихітних та незначних нібито фактів, фраз, слів із старих документів, які початково здаються і непов’язаними між собою, вдається скласти ланцюжок подій, що в кінцевому результаті дозволяють скласти пазл. Нехай і недовершений, але він дає можливість дістати з небуття історію родин та їх маєтків, якими ці родини володіли до приходу радянської влади. В багатьох з них зараз розташовані сільські школи, але навіть старожили не завжди дадуть розгорнуту відповідь, максимум скажуть, що то колишній панський будинок, ну може ще й прізвище назвуть.
Саверці – село в Попільнянському районі Житомирщини, де збережена садиба панів Веккер (або Векер, в документах вказується і так, і так, тому не дивуйтеся, що далі за текстом будуть обидва варіанти). Вікіпедія пише, що село належало поміщиці Ціцилії Веккер, а до цього поміщику Білінському. Що ж, давайте розплутувати цей клубок разом.
Саверці відомі з 1585 року, але до 1917 року називалось Саварці.
Згідно Офісного реєстру Київського воєводства 1789 року Саварці були у складі Паволоцького ключа князя Каспера Любомирського, який віддав село у заставу (в оренду) Тжіцінському. У 1814 році Саварці разом з Новоселицею придбав Якуб Білінський. Від Білінських і починається наша історія.
Спробуємо прослідкувати лінію, що виведе нас на Ціцилію Веккер.
В Центральному державному історичному архіві зберігається справа про засвідчення заставної на маєток в с. Новоселиця Сквирського повіту Білінської А.І., переданого в заставу (1859). От якби ще зробити припущення щодо помилки, і замість Білінської А.І. був Білінський А.І. (Якуб-Яків-Іаков), то лінія вимальовується зовсім привабливою (далі це видно), але що це помилка, не можу стверджувати.
На 1868 рік у списку дворян серед Білінських з їх Саверсько-Новоселицької гілки згадуються Аполінарій Білінський з сином Генриком.
З праці польського історика Тадеуша Епштейна із записами по польським землевласникам на 1890 рік дізнаємося, що Ціцилія Векер (Cicylia Weker) є донькою Генрика Білінського (Henryk Bilinski) і на 1900 рік вона є власницею маєтку. Ціцилія Білінська вийшла заміж за Романа Веккера. Веккери належали до шляхетного курляндського роду гербу Драгомир. Зовсім недалеко, але трохи східніше, в Таращанському повіті (Росошки, Бугаївка, Житники, Зелений Кут) мешкало багато поміщиків Веккерів, вони згадуються в документах середини XIX ст., ймовірно, що й Роман Веккер походив саме з цієї гілки.
У Похилевича читаємо, що на 1900 рік у Саверцях було 190 дворів, в яких проживали 1088 чоловік, було 1594 десятин землі, з них належало поміщикам 801 десятин, є 7 вітряних млинів (і де вони зараз ?). Багато селян йшли на заробітки в південні губернії. Село належить Ціцилії Векер, яка сама веде господарство.
Садиба Веккерів була збудована в 1904 році. До 1918 року в селі була ще й стара садиба Білінських, проте вона була спалена селянами. Ціцилія разом з дітьми ще деякий час проживала в новій, ну а потім настають буремні часи. Що ж сталось далі?
Інтернет – велика сила. Знайшов протокол допиту сквирзького ксьондза Францішека Буяльського від 5 травня 1927 року, в якому він зазначає, що у березні 1921 року в будинку Абрамовичів, в якому ксьондз мешкав під час перебування у Сквирі, знайшли притулок багато поляків, серед яких були також Марія та Цезаріна Веккери з маєтку поблизу Новоселиці (у Саверцях, не інакше), на той час їм було 35 та 15 років, працювали вони вчителями у польській гімназії. В травні-червні жінки намагались як біженці переправитись до Польщі, запізнились з часом, коли було дозволено перетинати кордон, тому через кілька місяців повернулись, але влітку 1922 року все ж таки отримали виклик та переїхали до Польщі. З Варшави Марія Веккер надсилала Буяльському книги.
Отже, подальші шляхи в пошуку ведуть до Польщі. Так і є. Знаходжу біографію відомого польського інженера-архітектора міжвоєнного періоду Вацлава Векера. В першому ж абзаці повідомляється, що народився він 1891 року у Красилові, у сім’ї Романа Векера та Ціцилії з Білінських, мав ще 7 братів та сестер. Закінчив комерційну школу в Києві, в 1910-1914 роках навчався у Парижі в Школі витончених мистецтв, в 1910-1920 роках служив у Війську Польському, у 1923-му закінчив архітектурний факультет Варшавського технологічного університету. В його доробку маса житлових будинків у Варшаві та інших містах, деяким з них надано статус пам’яток; серед посад – голова комітету з розвитку Варшави, віце-президент Асоціації польських архітекторів. Під час другої світової був членом Армії Крайової, в 1944 році був поранений та помер від ран, похований у Варшаві.
Ще про одну з дочок Ціцилії Веккер, також Ціцилію, відомо, що в 1951 році вона була однією з головних обвинувачених у процесі над членами фракції Робітничої партії.
Про інших дітей відомості відсутні. Ймовірно, нащадки Векерів досі є у Польщі. В тій же біографії Вацлава Векера зазначено, що у 2019 році саме зусиллям СІМ’Ї було встановлено пам’ятну дошку на місці його поховання. Напевно під сім’єю маються на увазі нащадки братів та сестер Вацлава, оскільки своєї він так і не створив.
Ihor Dovbysh , з яким ми тісно спілкуємося та обмінюємося інформацією, повідомив, що Тадеуш Епштейн в своїй іншій книзі згадує ще Єлизавету Векер, яка писала вірші в 1905-1908 рр. Проте більше про неї нічого в книзі не сказано. Можливо (але тільки можливо), це ще одна з дочок Ціцилії та Романа Веккерів.
А як же склалась доля садиби ?
У 1922 році в Саверцях створили комуну, близько сотні комунарів поселили в колишній панській садибі. Через кілька років, а саме в 1926 році садибу віддали під школу. Цю функцію, за винятком років під час німецької окупації (використовувалась як німецький військовий госпіталь), вона виконує і до цього часу. В 1967 році для збільшення кількості класів ліворуч до садиби було добудовано досить велику частину. В інтер’єрах до сьогодні зберіглась старовинна ліпнина.
Автори Ігор Дорожко, Роман Маленков, Сергій Щербій.
