Це була одна із туристичних мандрівок, але вона була більше ніж просто туристична, адже об’єктами огляду були не пам’ятки природи чи архітектури, а промислові об’єкти – кар’єри, та те що у них добувається. Головні цілі мандрівки: Лизниківський та Головинські кар’єри, та Музей дорогоцінного і декоративного каміння.
Кар’єр у селі Лизник можна назвати легендарним, адже його червоний граніт у радянські часи називали “ленінським” – саме з цього граніту збудовано мавзолей Леніна у Москві, але першим у нашій подорожі був Головинський кар’єр з видобутку лабрадориту.
Кар’єр із видобутку лабрадориту. Первісно ця порода була знайдена в Північній Америці на півострові Лабрадор. Деякі різновиди лабрадориту мають дуже екзотичне забарвлення і в полірованому вигляді виглядають дуже екзотично й декоративно. В давнину лабрадорит взагалі вважали дорогоцінним каменем, адже добували його дуже мало й лише на Лабрадорі.
Підприємство Головинський кар’єр “Граніт” має декілька кар’єрів, в яких видобувають різновиди граніту – лабрадорит і габро. Днища кар’єрів залягають нижче рівня грунтових вод, тому без відкачки вони наповнюються водою.
Найстаріший із Головинських кар’єрів давно заповнений водою (глибина 8 метрів, тут водиться немало видів риби, в тому числі й великі толстолоби). Видобуток граніту на ньому почалася у 1894 році. А у 1896 році власник родовища місцевий поміщик Саліс збудував фабрику з переробки та обробки граніту.
Головинський кар’єр з видобутку габро. Тут, як і налабрадоритовому кар’єрі переважно видобувають камінь на блоки та олицювальні матеріали, а не на щебінь. Рівненький зріз стінки кар’єру отримують відрізаючи спеціальними різальними канатами – металевими тросами із алмазним напиленням.
Відстійник пульпи – суміші гранітного пилу, який утворюється в результаті розрізання блоків гранту, із водою яка охолоджує пили та миє кромку порізаних блоків.
Різноманітна продукція Головинського кар’єру.
Гранітні споруди-скульптури біля контори підприємства.
Після Головиного, де нам показали значну частину підприємства і навіть різальний цех (різання величезних блоків граніту – це щось), ми попрямували у Володарськ-Волинський, у Музей коштовного та декоративного каміння. Це найбільший музей в Україні, який підпорядкований Міністерству фінансів України і є стратегічним запасом – саме останнє нз.
У Володарськ-Волинському музеї експонуються найцінніші і найбільші дорогоцінні камені України, зокрема берил “Петро і Павло” вагою 6 кг.
Берил “Петро і Павло” – найдорожчий камінь, який коли-небудь оцінювався на території України.
На жаль (а може так і треба) фотографування у Музеї дуже дороге – один калр коштує 5 грн. тому раджу відвідати офіційний сайт, а я вирішив не смітити грошима.
Лизник
Нині в цьому селі мешкає трошки більше сотні осіб, але родовище граніту, розташоване поряд – одне з найбільших у Європі. Лизниківський кар’єр варто побачите, адже він вражає: його довжина 500 метрів, а ширина – 480. У вимірах мені допоміг Google Maps), а от глибину я визначити не зміг, але на око – точно більше ста метрів.
Із червоного Лизниківського граніту складено сходи і майданчик перед Верховною Радою, вимощено подвір’я Маріїінського палацу, але всесвітню відомість йому приніс один із символів радянської диктатури – мавзолей Леніна.
«Гранит на мавзолей везли большими монолитами, – рассказал Петр СОБКО, руководитель камнеобрабатывающего предприятия «Кристалл» (Коростышев Житомирской обл.). – Дело было в 1954 году. Лабрадорит, на котором, собственно, и написано «Ленин», отправили из Каменобродского карьера, который находится рядом с Коростышевым. А красный гранит, который после строительства мавзолея стали называть ленинским, добыли на Лезниковском месторождении в Володарск-Волынском районе. По нашим местным преданиям, самую тяжелую работу по вырубанию этих огромных глыб, а потом по водружению их на грузовики, делали политзаключенные, которых привозили на карьеры вооруженные сотрудники КНВД». Взято із газети “Аргументи і факти”
Мавзолей Леніна. Фото з Вікіпедії
Продукція Лизниківського кар’єру: щебінь, бруківка, кам’яні блоки.
Терикони гранітного відсіву – незамінної будівельної сировини.
На останок був Коростишів – місто граніту. Сама його назва походить від слова “камінь” (“корость”). Фото Коростишева дивіться тут.
В Коростишеві ми подивились центр міста, а потім поїхали на затоплений кар’єр, який місцеві називають каньйоном.
Фотозвіт Романа Маленкова
