Любар. Не минайте по окружній

Їдучи на захід Любар всі минають по окружній - дефіцит інформації робить місто абсолютно непомітним для туристів, які летять далі, щоб подивитись, інколи, пам'ятки такого ж рівня, як у Любарі, а інколи і нижчого. Ось що пише про Любар Дмитро Антонюк у путівнику "4 мандрівки Житомирщиною":

Костьол Михаїла і Домініка (1752 р.)

Колишній монастир василіян

Водяний млин

"Місто заснував литовський князь Любарт у середині XIV сторіччя, побудувавши над Случчю замок. У ньому під час Хмельниччини навколишня шляхта змогла врятуватися від козаків. Проте, козаки зруйнували новозбудований домініканський монастир, який потім було відновлено. Кляшторний костьол Архангела Михаїла стоїть і сьогодні. Щоправда, біля нього вже немає келій (зруйновані в 1918 році), і сам храм після буремного XX століття сильно перебудований, проте сестри-черниці охоче розкажуть вам про святиню, і навіть можуть провести невелику екскурсію по католицькому цвинтарю, який вони за останні роки розчистили від чагарників, У костьолі особливою шаною користується копія чудотворної ікони розіп'ятого Ісуса Любарського. У 1794 році дворянин князя Любомирського, Яків Новицький, зауважив, що ікона, яка зберігалась у його домі, вкрилась ніби краплями поту. Так траплялось ще декілька разів, і Новицький вирішив віддати образ (який сам собою оновився) в домініканський монастир. Там ікона прославилась чудами і до неї щорічно почали відбуватись велелюдні прощі. Слід оригінала Ісуса Любарського загубився після 1934 року, після закриття костьола владою.

Домініканський монастир був не єдиним католицьким кляштором Любара. У місті в 1666 році оселились ще і єзуїти. Після заборони їхнього ордену, монастир перейшов у власність василіян, яких вигнав царський уряд, передаючи обитель православним. Ну а тих, в свою чергу, «попросили» комуністи, розмістивши в келіях аграрний технікум, а в костьолі клуб. Майбутні агрономи донині гризуть граніт наук у монастирських келіях. Цілих три палаци прикрашали місто. Це були маєтності Валевських, Водзицьких і Понинських. З них уціліла лише скромна резиденція останніх. Судячи з польських описів архітектурних деталей, припустимо, що палац Понинських є тією будівлею, що стоїть в безпосередній близькості від колишного єзуїтського кпяштору. Сьогодні в ньому штаб однієї з партій і юридична контора. Наостанок подивимось чудово відреставровану браму біля ймовірного палацу Понінських. Її справді вдало привели до ладу, не спотворивши архітектури пам'ятки. Шкода Лише, що історичний музей, що ще два роки тому містився в ній, замінили на адміністративні приміщення."

Отже після в'їзду у Любар, не доїжджаючи до центру ліворуч ви побачите комплекс колишнього монастиря василіян, який ще раніше був єзуїтським. Чималий, скажу вам комплекс. Тут є і великі корпуси келій, і школа (чи то василіянське училище), і навіть якийсь палац. Все у різному стані, наприклад, палац зовсім облуплений і обгороджений високим тином. Причому палац відноситься не до технікума - тут якась інша установа (забув вже що).

Від центру міста, далеко за ставом, над дзеркалом води побачите костьол домініканського монастиря. Ліворуч минайте став (якраз повз старовинний водяний млин) і, не доїхавши трохи до околиці міста, повертайте у вуличку праворуч (краще розпитайте містян, бо особливих орієнтирів я не запам'ятав).

Костьол Святих Михаїла та Домініка був збудований у 1752 році у стилі бароко. Це досить масивна будівля, яку звели на місці храму, зруйнованого козаками Хмельницького. Кошти на будівництво виділив князь Любомирський. Із 1864 року це був парафіяльний костьол, а у радянські часи його закрили. Нині святиня реставрується. Мешканці сусідніх вулиць повідомили нас, що римо-католиків у місті "хватає" і вони щонеділі ходять на службу.

Отже Любар виявляється досить цікаве місто. Не минайте його по окружній.

Текст та фото Романа Маленкова. Використано путівник "4 мандрівки Житомирщиною" Дмитра Антонюка


Для перегляду карти треба активувати Javascript (чи просто трохи зачекайте)