Чатир-Даг і Роман-Кош

Все почалось з кловської п’ятниці 🙂
пішли ми з камрадами лазити на всю ніч, взяли кілька гарних об’єктів, щось зламали, випили пива, забруднились негашеним вапном, поїли пельменів і нарешті пішли спати.
а зранку за чаєм Аскольд каже: “поїхали сьогодні в Крим”. я: “поїхали”
в той же день поїхати не вийшло, а на наступний вже їхали пізнім сімферопольським потягом і з намірами взяти парочку найвищих кримських вершин )
в Сімфері ми зустрілись з darven_3 і втрьох вирушили кримським тролейбусом до місця закидання на плато Чатир-Даг. сходити на нього довелось вже в сутінках, а оскільки я забув купити батарейки до ліхтарика, то мені було не дуже весело ) а далі база спеликів, біле солодке вино і затишна карстова воронка, в якій ми розмістились.
це було найкраще місце, в якому я ночував в своїх походах!
саме ж плато я зміг роздивитись лише зранку і мені там сподобалось навіть більше, ніж на Демерджі!

по дорозі на найвищу точку Чатир-Дагу, Еклізі-Бурун, ми ще відвідали печеру Суук-Коба. досить таки мокро там.. якщо всі вертикалки там такі, то щось я сумніваюсь, що туди хочу…

край Чатир-дагу, попереду сходження на Еклізі-бурун

сходимо.. повільно і впевнено )

Еклізі-Бурун. на вершині ми виявили ще з десяток туристів )
а ці кам’яні хвилі я вже десь бачив на фотці, але не знав, що це тут.

Алушта та Ізобільненське водосховище далеко внизу

джерело Саурган ми не знайшли, але знайшли струмок, який, мабуть, тік від нього.

на ночівлю стали на оглядовій площадці, з якої було видно все ту ж Алушту. місце, очевидно, популярне, тому що там тричі поряд зупинялись квадроциклісти та кінні туристи і повз наш табір йшли дивитись на Алушту ) дехто підходив грітись біля нашого вогнища )

далі ми мали йти через долину на Бабуган-яйлу, але багатокілометрова дорога через ліс нас не особливо вабила і ми пішли на кримтролейбус та доїхали ним до Малого Маяка. звідти й зійшли на Бабуган.

через всю яйлу проходить дорога, але в той день на Роман-Кош ми вже не встигали, тому звернули з неї, щоб пошукати місце для ночівлі з дровами.

яйла – абсолютно безлюдна, тільки купа поритих кабанами місць.. і якісь камені складені правильними лініями.. в купі з сідаючим сонцем і довгими тінями це виглядало моторошно…

але вночі ніякі кабани до нас не приходили і зранку все виглядало досить приємно 🙂

ця абсолютно нецікава фотка є лише пруфпіком того, що ми побували на Роман-Коші. там ще зустріли місцевих туристів, які нас заспокоїли щодо кабанів. виявляється ці обережні тварюки чують людину за 300 м і навіть не показуються на очі.

спуск вниз..

багатокілометрова дорога через ліс… ми йшли більше 3-х годин і нам цей ліс страшенно набрид..

Карабах, єдиний дикий пляж навколо.. як виявилось зранку наступного дня, його вже теж викупили. до нас підійшов діловий дядько з барсеткою і попросив згорнути намети, тому що “приватна територія”.

останній погляд на Карабах 🙂

АВТОР xenoir