Село Мошни розташоване за 30 кілометрів від Черкас. Центр сільської громади. Кількість населення – близько 4500 осіб.
Преображенська церква
Відразу видно, що це не звичайне село. Але й на місто воно зовсім не схоже. Ще більше переконуєшся в цьому, проминувши околиці та помітивши старі будівлі. Варто включити уяву, прибрати з дороги асфальт, замість сучасних автівок пустити кінні екіпажі та підводи, обшарпати трохи будівлі, дещо змінивши їх стиль, – і буде справжнє волосне містечко ХІХ століття.
І дійсно, Мошни у ХІХ столітті були волосним центром Черкаського повіту. Звичайно, вони не були такими, як я їх уявив. Це була суміш глиняних хаток під соломою із дерев’яними будинками більш заможних селян, цегляними будинками адміністративних установ та споруд громадського призначення. І над усім цим височіли будівлі небаченої селянами мавританської церкви, похмурої споруди костьолу та величезної панської вежі, яка сягала звідси самих хмар.
Преображенська церква
Здавна Мошни були містом. Ще в 1592 році воно отримало Магдебурзьке право, а через два століття увійшло до складу Росії, зробилось містечком та волосним центром. Власницею Мошнів та навколишніх земель тоді стала Олександра Браницька. У 1819 році містечко як весільний подарунок перейшло дочці Браницьких Єлизаветі – нареченій і майбутній дружині князя Михайла Воронцова.
Воронцов розвів у Мошнах бурхливу діяльність. Містечко зробилося його головною резиденцією. Поряд, на пагорбах Мошногірського кряжу, постав величезний палац князя. Очевидці стверджували, що він був значно більш розкішним, ніж “дача” в Алупці. Палац оточував великий ліс протяжністю 27 кілометрів. Його князь переробив на англійський пейзажний парк. Це був найбільший англійський парк у Європі. В парку з’явились альтанки, оглядові майданчики, містки. Навколо палацу виросли флігелі та господарські будівлі, а найвищу точку кряжу прикрасила башта висотою 58 метрів. В народі її величали Мошнівським стовпом, а князь назвав її баштою Святослава. В нижній частині башти розташовувалася зала для прийому гостей, а з вершини Воронцов милувався навколишніми краєвидами. За спогадами сучасників у ясну погоду з башти у зорову трубу було видно навіть Велику Лаврську дзвіницю.
Колишня волосна управа. Нині це Центр дитячої творчості
Мошнівський палац Воронцова було розграбовано та вщент зруйновано російськими окупантами, які називали себе більшовиками, у 1920 році. У грабунку прийняли участь волоцюги з усіх навколишніх сіл, а щоб замести сліди злочину й не віддавати награбоване, палацовий комплекс фактично зрівняли із землею.
Башта Святослава, згідно із загальноприйнятою версією, простояла до 1943 року. Її підірвали фашисти під час відступу, адже вона могла служити стратегічним спостережним пунктом. Хоча ми чули дуже правдоподібну розповідь, від місцевого мешканця, що башту підірвали радянські війська ще у 41-му, коли відступали.
Величезний парк Воронцова давно перестали доглядати, й він знову перетворився на ліс. Лише великий десятиметровий обеліск, встановлений княгинею Єлизаветою на місці падіння дочки Софії з коня, нагадує про минулу велич палацово-паркового комплексу.
Колишня канцелярія Воронцових (ліворуч) та пансіон шляхетних панянок (праворуч).
Воронцов займався і економічним розвитком власних земель. Зусиллями кріпаків було прокопано 60 кілометрів каналів та осушено майже 10 тисяч га заплавних боліт. Від Росі прокопали рукотворну річку Фосса, якою надлишкова повенева вода пішла у Вільшанку. Ця річка існує і нині.
Пасіки Воронцова щороку приносили понад 27 тонн меду, а в майстернях виготовляли різноманітне устаткування. 1823 року тут було виготовлено перший пароплав на Дніпрі – “Пчелка”.
Помер Михайло Воронцов у 1856 році. Мошни перейшли до його сина, а вже від останнього у 1884 році дісталися онуці Михайла, Катерині Балашовій.
Наша розповідь буде неповною, якщо не згадати про козацький монастир, що був заснований поруч із Мошнами у XVII столітті – Мошногірський Вознесенський монастир. Справжньою окрасою монастиря був височезний дерев’яний собор. Але в 30-ті роки ХХ століття монастир знищили більшовики.
Пансіон шляхетних панянок (еллінська школа).
В Мошнах стояли ще кілька дерев’яних церков, але і їх нині немає. Єдиною православною церквою, що збереглася, є Преображенська. Цю унікальну муровану споруду збудував на замовлення Воронцова відомий архітектор Джорджо Торрічеллі у 1843 році. Церква була зведена у стилі романтизму із елементами тюдоровської готики. Доповнюють будівлю стрункі колони-каплички з невеличкими банями, які додають храму східного колориту. Його реставрацію завершили у 2009 році. Зараз ця струнка білосніжна красуня безперечно входить до когорти найгарніших православних церков України. Висота її дзвіниці 44 метри.
У 1857 році для мошнівських католиків було споруджено великий костьол Різдва Пресвятої Діви Марії. Це єдина будівля в Україні зведена у неороманському стилі. В радянські часи будівлю зробили одним із цехів місцевого агропідприємства, а високу дзвіницю переобладнали у водонапірну вежу. В результаті надлишкова вода пошкодила дзвіницю й вона нині у аварійному стані, хоч воду звідси забрали. Нині агропідприємство, разом із святинею, у приватній власності. Костьол стоїть пусткою.
Костел Різдва Пресвятої Діви Марії
Ще однією унікальною пам’яткою Мошнів є дерев’яний Будинок лікаря, який був зведений видатним архітектором Владиславом Городецьким, на замовлення онуки графа Воронцова, Катерини Балашової (Шувалової). У Балашових архітектор, на той час ще не дуже відомий, бував у гостях, адже був фанатичним мисливцем, а Катерина мала величезні мисливські угіддя. Ну от і замовила Городецькому комплекс лікарні. Той вирішив піти на експеримент і збудував із дерева. Будинок доповнив комплекс лікарні, який почали будувати у 1894 році. Значна частина лікарні була знищена пожежею, кухню і їдальню, які були в ще одній будівлі, розібрали, а будинок лікаря, в якому у радянський період розташували квартири медпрацівників, зберігся повністю.
Владислава Городецького називають «повелителем цементу і бетону». Будинок лікаря у Мошнах – єдина збережена будівля в Україні, яку він звів із дерева. Інтер’єр майже не зберігся, але збереглися автентичні грубки та камін. Довжина будинку 24,5 м, ширина – 17,2 м, товщина фасадних дошок – 50-60 мм.
У 1901 році Балашова збудувала жіночу школу, в якій застосовували грецьку (еллінську) систему освіти. Заклад називався пансіоном шляхетних панянок. В ньому дівчатка із заможних сімей опановували літературу, мови, історію. Вчились грати на музичних інструментах, співати , танцювати. Опановували манери світської поведінки. В пансіоні працювали викладачі з Києва, Одеси, Полтави, а вчителі танців були із Петербурга й Москви, музики з Одеси. В радянські часи будинок був зайнятий звичайною середньою школою, але нині він зяє темними пустими віконницями й поступово руйнується.
Поряд із школою стоїть будівля колишньої канцелярії Воронцових. Це найстаріша мурована споруда Мошен – її збудували у 1801 році (за іншими даними у 1821-му). Тут розміщувалася канцелярія мошенського відділку Мошногородищенського маєтку Браницьких-Воронцових. Деякі дослідники вважають, що на початку ХХ століття тут був клуб, пізніше – до 1979 року в будівлі були розташовані шкільні кімнати та навчальні майстерні. У 90-ті роки вона слугувала релігійній громаді. Нині будівля пристосована під етнографічний музей села.
Цікаво, що канцелярію Воронцова будували як невелику будівлю із високим дахом та неоготичним дверним отвором. Коли до неї прибудували довгу, перпендикулярку, більш приземкувату будівлю, точно не відомо. Можливо, вже у радянський період.
Недалеко від церкви стоїть ще одна цікава будівля – колишня волосна управа та суд (1899 р.). Будинок перебуває у відмінному стані, адже старанно доглядається вихованцями Центру дитячої творчості (в минулому станції юних техніків), розміщеному у ній. Центр – унікальна дитяча установа. Крім прямих своїх функцій, із купою гуртків, вона активно займається краєзнавчими дослідженнями. Завітайте до Центру, директор, Микола Якименко, розкаже вам захоплюючу історію Мошнів із відео та слайдами.
Дерев’яний Городецький. Будинок лікаря
Дерев’яний Городецький. Частина лікарні, яка уціліла
Тарас Шевченко бував у Мошнах не менше трьох разів. Вперше він приїхав у село ще до заслання, коли відвідував Мошнівський монастир. Після заслання, у 1859 році Тарас Григорович побував у селі двічі. Спочатку він приїхав оглядати землю під садибу у село Пекарі, розташоване біля Канева. Там він, у розмові з кимось, нібито, висловлював антирелігійні думки, на нього донесли й заарештували. Під наглядом пристава він зупинявся у Мошнах, дорогою на Черкаси. Їдучи із Черкас на Київ, Тарас Шевченко, ще раз заночував у Мошнах.
Про відвідини Шевченком Мошен свідчать листи, в яких поет неодноразово згадував це село, та малюнок «Краєвид у Мошнах». Відомо, що Тарас зупинявся у полковника Грузинського, та поляка, міщанина Ногановського, який тримав заїзд. Ця будівля збереглася до нашого часу. В радянський період це був просто житловий будинок, а у січні 2014 року тут відкрили Музей Тараса Шевченка.
У Мошнах збереглося ще багато старовинних будівель. Не одне місто позаздрило б історико-культурній спадщині цього великого села. А якби збереглося хоча б те, що зруйнували більшовики – Мошни були б повноцінним центром туризму.
Текст та фото Романа Маленкова. Фото з дрону Андрія Ярового.
Ринкова площа
Значно більше світлин дивіться у нашій фотогалереї.
