Покровська церква у Калинівці — так до кінця і не розгадана нами таємниця. Сільські мешканці уперто датують її серединою ХІХ століття. Либонь вони не зазирали у каталог В. Слободяна, де чітко зазначено ХVІІІ ст. На жаль, слід визнати, що обидві версії мають цілком рівні права. Із власного досвіду знаємо, що народ помиляється іще частіше, ніж поважний каталог.
Але байдуже. Зрештою, нас цікавить не так формальний час будівництва, як стиль церкви. А вона цілком відповідає нашим уявленням про київську групу поліської школи. Ми укріпилися на такій думці, коли нарешті побували всередині храму. Так, тут немає різьблених ригелів, але відповідні паруси і склепіння, хоч і закриті лінолеумом, свідчать про укорінені традиції. А ще в церкві зберігся фрагмент давнього бароково-народного іконостасу — із тематикою свята Покрови! Пресвята Богородиця простягає св. Роману Солодкоспівцю хартію із нотами, причому не виключено, що фахівці могли б відтворити звучання того музичного фрагменту! І нам чомусь здається, що тут не обійщлося б без Бортнянського чи Березовського…
Вище текст Андрія Власенка із сайту Українська церковна архітектура. На цьому сайті (за лінком) ви можете поглянути на інтер’єри храму у Калинівці, та на те, як він виглядав до реставрації про яку далі, за текстом Ігоря Дорожка.
Церкви сіл Гадзинка та Калинівка на Житомирщині. Михайлівська та Покровська відповідно. Обидві знаходяться поруч з Житомиром в сусідніх селах. Обидві відносяться до поліської архітектурної школи. Обидві будувались приблизно в одному часовому відрізку, Михайлівська в Гадзинці в 1861-75 рр, Покровська в Калинівці в 1863 році (хоча і є версії, що додають їм на вік більше). Обидві дерев’яні. І ось саме тут німе питання…
Порівняйте їх. Якщо гадзинська дерев’яна безумовно (хоча й там куполи не радують), то що ж дерев’яного в калинівській? Ось такі в 2013 році до 150-річчя храму були проведені ремонтні роботи. Вдягнули в саркофаг з пластикової вагонки, ще й пам’ятний знак в честь цієї події поставили. Скажу більше. Стояла церква півтора віку до ремонту спокійно, а за 7 років після ремонту вагонка місцями вже й падати стала.
І щось за останні роки таких ремонтів та реставрацій набагато побільшало. У мене погане передчуття, що за років 15 ми будемо свідками того, що кількість дерев’яних церков в Україні значно зменшиться – погниють, або перетворяться в труху під пластиком та бляхою… На жаль…
Фото Романа Маленкова, Сергія Щербія.
