Пройшов пан Хмельницький
По Жванському полю,
Ой запекли голівоньку ляхи
По тому Подоллю!
Залишки замку першої чверті XVII століття у Жванці ніби ховаються в тіні своїх величних сусідів: Кам’янця і Хотина.Соромно їм на березі річки Жванчик, що так мало залишилося від трудів Валентія Олександра Калиновського. Між іншим, саме цей славний вояк і міцний господарник якось взяв та й привласнив трохи земельки у батька Северина Наливайка. А старого слуги в Гусятині закатували, то так – іздєржкі. Немає людини-немає проблеми, казав декілька століть потому Сталін у 30-ті роки ХХ ст. Якраз уже слуги цього великого вождя будували дот поруч із замком (є й другий поряд з мостом).
Валентій Олександр Калиновський також почав будувати в Умані замок,а не парк. Відбудував замок y Вінниці, щоб уже згодом було де хитромудрому і славному Івану Богуну відбиватися від його племінника Станіслава Лянцкоронського та компанії.
Валентій Олександр Калиновський славно воював із москалями, шведами, татарами, козаками, а загинув 1620 року під Цецорою. Переможець Наливайка коронний гетьман Станіслав Жолкевський, хоча й програв битву, але загинув героїчною смертю. Майбутній гетьман Богдан Хмельницький потрапив у полон, а от Калиновський разом з сином утонув у річці Прут після фактично зради старого гетьмана і втечі з бойового табору.
Наступного ж 1621 року відбулася славна Хотинська битва королевича Речі Посполитої Владислава, гетьмана Яна Кароля Ходкевича та козацького гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного. Жванець же після неї було пограбовано й сплюндровано… поляками. Щось там запаморочилося в головах після перемоги. Відбудовувати замок і місто довелося новому власнику, одруженому з сестрою Валентія Калиновського.
У 1653 році Жванець якоюсь мірою став поворотним пунктом нашої історії. На жаль, не в той бік.
У той час поляки хотіли перешкодити Хмельницькому в його планах запровадження власного спадкового князівства. Дуже вже їх пекла страшна поразка під Батогом і шлюб Тимоша з дочкою молдавського господаря. Після передчасної смерті гетьманича в Молдавії польське військо рушило до Жванця, чекаючи підходу сил союзників молдаван, волохів і угорців, а опинилося в оточенні козаків і татар. Поляки запанікували: армія почала розбігатися, вояки страждати від голоду, а дощова й холодна осінь стала ще одним ворогом. Король Ян-Казимир, як і в 1649 року під Зборовом, знову міг потрапити до козацького полону. Кримський хан Іслям Герай, досягши послаблення поляків, не дав посилитися і козакам. Саме під Жванцем Хмельницький отримав повідомлення про рішення Земського собору Московського царства щодо протекції над Україною і готовності розпочати війну з Річчю Посполитою. Сили козаків цим посилювалися і хан остаточно замирився з поляками та вже вдома випив отруту з рук невільниці-українки. А Хмельницький рушив до Переяслава…
У 1672 році, коли величезне турецьке військо разом з Петром Дорошенком йшло на Кам‘янець, Жванець першим потрапив до рук турків. Згодом його двічі відбивали поляки – але ненадовго.
З 1699 р. місто знову повернулося у власність сімейства Лянцкоронських, хоча навіть XVIII ст. його грабували то татари, то польські конфедерати. Така вже його доля, що найбільші руйнації зробили свої.
Після ІІ поділу Польщі у 1793 р., коли ці землі відійшли до Московії разом з Бесарабією, Жванецький замок вже не мав ніякого військового значення. А от сараї завжди були важливі для подільських селян. Від п‘ятикутної в плані фортеці, з пятьма баштами, двома в’їздами і високими мурами вціліла тільки одна вежа. Каміння з веж та стін знайшло своїх нових господарів.
Текст і фото Сергія Щербія
