Китайгород – без китайців

Нещодавно експедиція “Україна Інкогніта” побувала в колишньому містечку Китайгород, що біля славетного Кам’янця-Подільського. Хочемо поділитися враженнями та світлинами. У якості текстового супроводу пропонуємо статтю члена команди ГО “Україна Інкогніта” Дмитра Полюховича, зо вийшла колись у виданні “Збруч”. Світлини будуть як актуальні, так і архівні. Нова інформація і знахідки, виявлені під час експедиції буде подана врізками.

Мешканці Піднебесної до Китайгороду жодним боком не причетні. Перші китайці тут могли з’явитися хіба що 1920 року, коли червоні вибивали з Кам’янця останніх захисників УНР. Тоді на боці більшовиків воювало чимало китайський найманців, нібито “інтернаціоналістів”. Про них згадано навіть у відомому романі Миколи Островського “Як гартувалася сталь”. За місцевими переказами, кілька земляків товариша Мао, приваблених специфічною назвою, побували тут десь у 1990-х. Оце й усе, що пов’язує Китайгород з батьківщиною популярного нині ширвжитку.

Насправді країна Китай тут ні до чого. У давнину слов’яни “китаями” називали огороджену територію. Звідси й повний тезко Китайгороду на Дніпропетровщині, і Китаїв під Києвом, і Китай-город у, прости Господи,  Москві.

Містечко було закладене каштеляном кам’янецьким Андрієм Потоцьким близько 1607 року. Згодом його другий син Станіслав “Ревера” Потоцький заклав тут замок і укріпив поселення мурами. “Ревера” – історичний персонаж неабиякий. Досить назвати його посади: воєвода брацлавський (1631), подільський (1636), київський (1653), гетьман польний і великий коронний. Саме на його честь назвали місто Станіславів (нині Івано-Франківськ).

У популярних публікаціях трапляється екзотична версія про те, що колись на місці Китайгорода нібито було античне місто Метоніум, згадане в “Географії” Птолемея. Але жодних слідів чогось серйозно античного в околицях села не виявлено, за винятком хіба що римських монет ІІ-ІІІ ст. н. е. Але для Поділля, як і для сусідньої Галичини, це не дивина, а лише свідчення активної торгівлі місцевих племен черняхівської культури з Римською імперією – і не більше.

Фото: Роман Маленков

Ну, і, звісно, всюдисутні трипільців (як же без них?) – трипільські поселення у цих краях знаходять чи не на кожному полі.

Від давнього замку наразі нічого не залишилося. Невтомний дослідник оборонних споруд України Пилип Гавриленко, який вивчав також й історичне ядро Китайгорду, вважає, що замок стояв на місці панського палацу Поповських (чергових власників містечка).

Ось таким палац був у кращі часи. Наразі ліве та праве крило повністю розібрані, а центральна частина – руїни. Ця й інші давні світлини зроблені Павлом Жолтовським (1930).

А так він виглядає сьогодні. Світлини зроблені Романом Маленковим під час останньої експедиції…

Фото: Роман Маленков

Пилип Гавриленко дослідив і палацові льохи. На його думку, вони набагато давніші за саму споруду й належать до зруйнованого укріплення.

Костел-на-горі 

За якусь сотню метрів від руїн маєтку над урвищем каньйону річки Тернави височіє костел, освячений на честь Відвідин Єлизавети Пресвятою Дівою Марією, в архітектурі якого яскраво простежуємо оборонні риси.

Очевидно, що костел в комплексі зі замком створював єдину лінію оборони Китайгороду. На це вказує як його розташування, так і специфічна, характерна для оборонних сакральних споруд архітектура. Підтверджує цю версію і високий, майже фортечний мур, що оперізує храм.

Вважається, що костел Відвідин Єлизавети Пресвятою Дівою Марією зведено у 1772-1776 роках (освячено 1775 року), але є ряд свідчень, що на цей час припадає лише його велика реконструкція, а сам храм зведено раніше – в середині XVIII століття. Навіть якщо початок будівництва дійсно припадає на 1772 рік, його фортифікаційне призначення цілком зрозуміле. Нагадаємо, що за кілька років до того, 1768-го турки сплюндрували та пограбували сусідній Жванець, а за Дністром, до якого від Китайгорода лише кілька кілометрів, лежали володіння Османської імперії – і цей стан зберігався ще до початку XIX століття.

Під час останньої експедиції ГО “Україна Інконіта” версія про оборонний характер костелу знайшла своє матеріальне підтвердження. За час, що минув від 2017 р. було відкрито раніше замуровані та закриті тиньком ряди стрільниць що оперізують храм. Такі самі стрільниці можна побачити на знаменитій Покровській церкві в Сутківцях. Останні можуть також свідчити що храм набагато старіший офіційної дати і міг постати ще у XVI-XVII століттях. Ця версія потребує додаткових досліджень. У тому числі й архітектурних.

Як і більшість храмів Поділля, в 1930-х роках костел закрили більшовики, але пусткою він простояв недовго. Під час німецької окупації богослужіння відновили. По тому це був один із небагатьох костелів в регіоні, що діяли у повоєнний період аж до розпаду СРСР.

На служби, а особливо на великі свята, до Китайгороду часом приїздили по кілька тисяч вірних із усієї південної частини Хмельницької області. Як згадують старожили Кам’янця-Подільського, штурм автобусів на Китайгород був неабиякою пригодою. Одного разу це призвело до трагедії – у тисняві загинула людина. Зважаючи на цей прикрий випадок, 1978 року влада була змушена дозволити служіння в самому місті, під що була виділена напівзруйнована каплиця на Нігинському шосе.

З початком перебудови та масовим відкриттям храмів костел у Китайгороді знелюднів – відпала потреба їхати світ за очі, аби помолитися Богу. У самому ж селі, крім членів невеличкої спільноти „Місії Святого Духа”, які живуть при храмі, римо-католиків немає. Щоправда, зрідка на служби приходять нечисельні вірні зі сусідніх сіл.

За якусь сотню метрів від католицького храму видніють надгробки старого єврейського цвинтаря. Раніше, до Другої світової, євреї складали чи не дві третини населення Китайгорода. Розташування кіркуту майже під боком християнських храмів (ще й під носом у панського палацу) – ситуація для містечок абсолютно нетипова. Чому так сталося, абсолютно незрозуміло.

Слово “храми” у множині вжито невипадково. Поруч із костелом стоїть ще й православна церква Собору Богородиці. Споруда сучасна і в архітектурному сенсі абсолютно ніяка. Типовий сільський новобуд. На цьому місці храм поставили ще 1703 року. Та церква була дерев’яна. Її розібрали 1882 року та продали в село Субіч Ушицького повіту. Ще новішу церкву Собору Богородиці звели у 1872–1876 роках. Це була споруда у класичному російському („синодальному”) стилі. Цей храм теж не зберігся.

Від храмів до каньйону річки Тернави веде вузький мис, оточений з обох боків стрімкими схилами. По його гребеню пролягає старовинний шлях, який є ще однією з родзинок Китайгороду. Знана вона передусім чималими камінними стовпчиками, що стирчать вздовж її узбіччя. Їм бодай 200 років, можливо, більше. У кожному – великі наскрізні отвори, у яких колись кріпилися товсті дерев’яні бруси.

Дорога і стовпчики дуже мальовничі.

Навколишні урвища – теж неабияка пам’ятка природи. Всі ці скелі є відомим на весь світ Китайгородським відслоненням. Тут варто процитувати Вікіпедію:

“Китайгородське відслонення – геологічна пам’ятка природи загальнодержавного значення в Україні…. Один із найповніших у світі розрізів відкладень силуру і девону, міжнародний геологічний еталон відслонення третього і четвертого періодів палеозойської ери…

Площа даного відслонення рівна 60 га. Невелика частина відкладів, в основному пісковиків, які знаходяться в заплавній частині річки, після підняття рівня води в 1983–1984 рр. опинилися під водою. Але сам розріз зберіг свою унікальність і до сьогодні. Унікальність розрізу полягає в тому, що тільки в районі с. Китайгород можна спостерігати повний розріз силурійських відкладів.

На підставі результатів дотеперішнього дослідження силурійських відкладів Поділля, які є досить унікальними, єдиними на території сучасної Європи і досліджуються науковцями з усього світу, можна виділити три горизонти верхнього силуру Поділля:

нижній – пісковики;

середній – сланці;

верхній – вапняки.

Оскільки скам’янілості зустрічаються тільки у вапняковому горизонті, вік його визначається точніше. Загалом тут розрізняються три яруси: венлокський, лудловський і даунтонський”.

Старий цвинтар

А ще в Китайгороді є дуже цікавий старовинний цвинтар. Історично склалося (чому так – тема для окремого великого дослідження), що більшість старих християнських цвинтарів поважним віком похвалитися не можуть. Найстаріші надгробки датуються добре, коли першою половиною ХІХ століття (водночас для єврейських кіркутів навіть XVII століття не дивина). Старий цвинтар у Китайгороді унікальний уже хоча би поважним віком – навіть при побіжному огляді вдалося знайти кілька надгробків датованих кінцем XVIIІ століття. Але й це не все. Серед надгробків початку ХІХ століття (1802 і 1806 роки) впадають у вічі величезні кам’яні хрести рідкісної семираменної форми.

Досить цікавими є і т. зв. “підплитні поховання”. Тобто, коли могилу зверху накривали величезною горизонтальною кам’яною плитою, на якій вирізали хрест і епітафію. Такі поховання досить поширені на півдні Поділля, а в решті Україні практично невідомі. Мова, звісно, про традиційні сільські цвинтарі. Що цікаво: такі поховання в Китайгороді відбувалися з кінця XVIIІ століття й аж до початку ХХ-го.

Як з’ясувала експедиція ГО “Україна Інкогніта” піл цими дивними хрестами вірогідно поховані жертви епідемії тифу. Про це, зокрема, розповіли місцеві жителі. Що йдеться про якусь пошесть підтверджують й епітафії. На деяких надгробках вказано, що під ними поховано кілька людей.

Сьогодні ці поховання виглядають трішки інакше – цвинтар почав заростати чагарниками.

А ще в Китайгороді є дивовижний і смішний пам’ятник “рускому міру”. Про це читайте в окремій публікації “Китайгород i «рускімірЪ»”  

Більше фото дивіться в галереї.