Сатанівський єврейський цвинтар передовсім цікавий своїм поважним віком (він діяв від середини XVI до середини ХХ століть). Але увагу автора цих рядків він привернув насамперед як місце, де зосереджена величезна кількість ренесансного й барокового різьблення по каменю. Причому тут бачимо орнаменти, візерунки та художні композиції, еталонні для всього східноєвропейського бароко, у тому числі й українського.
- Художня робота, створена на основі оздоблення мацеви на могилі Сари
У цій публікації ми детально розглянемо лише один надгробок.
Ця пишно оздоблена барокова мацева — мабуть, найбільш високохудожня і вишукана на всьому чималому цвинтарі Сатанова. Як виявилося, вона цікава ще й персоною небіжчиці та романтичною історією кохання, яку приховує ця давня каменюка.
Власне, саме з цієї мацеви й почалося детальне дослідження Сатанівського некрополя автором цих рядків. Вона настільки зачарувала, що захотілося дізнатися про неї більше. Її фото було надіслано відомому спеціалісту з юдаїки Анатолію Кержнеру, аби він прочитав епітафію.
Завдання було не з простих, бо напис, як виявилося, колись зробили сумішшю івриту та арамейської.
Епітафія, виконана вибагливим шрифтом, що ніби зійшов зі сторінок середньовічних манускриптів, сповіщала:
«Ось вам: насіння святих пам’ятник (пам’ятник нащадку святих людей – авт.)
За цією красою, що стліє в землі, плачу я (вислів з «Талмуду»).
М’яка і зніжена (парафраза Дварім 28:56),
скромна [у тому, що стосується] її добрих справ,
пані Сара,
донька відомого рабина Меїра зі Львова…»
Враховуючи, що надгробок майже на третину вгруз у землю, те, що написано далі, тоді залишилося невідомим. Як і дата поховання. Однак остання знайшлася на сайті Центру єврейського мистецтва — науково-дослідного інституту Єврейського університету в Єрусалимі, який займається документацією та дослідженням єврейської візуальної культури. Серед іншого, на тому сайті був величезний архів світлин із Сатанова, зроблений експедицією Центру ще у 1992 р.
Очевидно, тоді теж звернули увагу на цей дуже красивий надгробок, бо на сайті було аж чотири його фотографії (тоді як інших мацев — одна-дві світлини). Всюди був вказаний 1800 рік.
Про оздоблення
На самому верху бачимо парочку левів. Ці тварини є досить традиційними в єврейській некрополістиці та й у мистецтві загалом.
Аби зрозуміти таку популярність «царя звірів», варто згадати фрагмент Тори (Старого Заповіту), де праотець Яаків на смертному одрі благословляє своїх синів:
«Юда лев молодий! Ти, мій сину, вертаєшся з здобичі: прихиливсь він, поклався як лев й як левиця, зведе хто його? Не відійметься берло від Юди, ані з його стегон законодавець, аж прийде Примиритель, що Йому буде послух народів».
Тобто Єгуда тут порівнюється з левом. Таким чином лев став своєрідним «тотемним» символом коліна Єгуди (Юди). Також бачимо пророцтво про прихід Примирителя — тобто Машиаха/Месії, який теж буде з нащадків Єгуди/Юди.
Враховуючи, що майже всі сучасні євреї походять з коліна Юди, лев став втіленням усього єврейського народу, а також метафорою очікування Машиаха/Месії і, відповідно, воскресіння з мертвих.
Єдинороги.
У Торі згадується тварина «реем», під якою, мовляв, ховається невловимий єдиноріг. Але найімовірніше біблійний «реем» — то абсолютно реальний орикс (сарнобик). Орикси мають яскраво виражені роздвоєні копита (одна з ознак кошерності). Через це, як вважають дослідники біблійних текстів, у євреїв ця тварина могла стати символом чистоти (кошерності).
Відповідно, зображені тут єдинороги (реем) натякають на чистоту і безгрішність небіжчиці.
Відпочиваючих єдинорогів зазвичай зображували на могилах молодих жінок та неодружених дівчат.
Відомий дослідник традиційного мистецтва євреїв Східної Європи Борис Хаймович вважає, що єдиноріг, який відпочиває (спить), може одночасно виступати і метафорою смерті, а сама казкова тварина у цьому випадку втілює небіжчика.
Варто згадати ще одне значення, що ховається за зображенням єдинорога. Серед так званої «біблійної фауни», тобто тварин, згаданих у Торі/Біблії, маємо кілька досі невизначених видів. Серед них — такий собі «тахаш», який мав дуже красиву та різнобарвну шерсть, і шкурками якого було вкрито знаменитий Ковчег Заповіту (переносний Храм).
Чимало коментаторів священних текстів вважають, що під словом «тахаш» у Біблії маються на увазі єдинороги. У цьому сенсі легендарні тварини виступають як символ Храму, а саме́ зображення вказує на праведність та безгрішність небіжчика.
Лані
Під єдинорогами маємо парочку ланей. Останні — традиційні для надгробків молодих жінок і дівчат.
Втім, досить часто це ще й просто символ чистоти, праведності і метафора смерті.
У Псалмах/Тегілім читаємо: «Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя». (Псалми 41:1-2)
Як бачимо, тут олень, лань символізує відданість Богу. Це може бути й метафорою смерті — душа лине до Бога, аби бути поруч із Ним у райському саду.
Олень чи лань на жіночих могилах може також символічно втілювати смерть. У біблійній книзі пророка Єремії/Ірміягу в молитві під час посухи читаємо: «Навіть ланя на полі породить сарнятко та й кине, бо немає трави».
Тут бачимо поетичне відображення приходу смерті (посухи), внаслідок чого мати залишає своїх діточок напризволяще й більше не може про них піклуватися.
Рослинний орнамент по центру барокового картуша — метафоричне Дерево Життя і, одночасно, Райські Кущі, посеред яких відпочивають праведні душі (єдинороги та лані)
Дерево Життя — це ще й метафора сподівання на воскресіння з мертвих.
На обрамленні епітафії бачимо парочку зажурених лелек. Давньоєврейською (тобто івритом) лелека звучить як «хасіда», що має один корінь (х-с-д) із «хасідус» — праведність, благочестивість. Такі барельєфи — натяк на те, що небіжчик був праведником.
Зображення плодів граната, на яких стоять леви, має цікавий прихований підтекст. За рабиністичними легендами кожен його плід містить рівно 613 зерен — стільки ж, як і приписів у юдаїзмі (тар’яґ міцвот). Зображення плоду граната вказує, що похована виконувала всі закони, прописані в Торі. Останнє, зауважу, дуже непросто — адже навіть десяти основних заповідей мало хто дотримується.
Від початку щодо цієї могили існувала версія, що тут похована молода дівчина. На це вказувало як оздоблення (єдинороги та лані), так і епітафія:
«За цією красою, що стліє в землі, плачу я…
М’яка і зніжена…»
Так пишуть виключно про юнок!
З цією версією цілком погоджувалися наймаститіші дослідники юдаїки, і її автор неодноразово озвучував у своїх публікаціях.
Але це, як виявилося, було помилкою!
Вандальське та злочинне «впорядкування», яке проводиться на Сатанівському некрополі організованим угрупованням сумнозвісного французько-ізраїльського рабина Ісраїля Меїра Габая, з точки зору дослідження об’єкту є досить цікавим. Зокрема, в ході «впорядкування» відкопано чи не сотню надгробків, які давно впали й вгрузли в землю, а тому були непомітними для дослідників. Висмикування із одвічних місць та встановлення на бетонні постаменти надгробків, хоч і суперечить пам’яткоохоронному законодавству та релігійним приписам юдаїзму, із дослідницької точки зору теж цікаве. Бо це розкриває приховані у землі частини епітафій.
Так сталося й з надгробком, якому присвячена ця публікація.
Продовження епітафії, яка ховалася в землі, таке:
«…Скромна [в добрих справах] Сара, дочка знаменитого рабина раббі Меїра зі Львова, яка померла в доброму імені, в старості, у вечір святої суботи 2 нісану 1783 р.»
Перше — тут маємо зовсім інший рік смерті від усталеного, – 1783. Тоді як дослідники з Єврейського університету чомусь побачили 1800-й.
Крім того, «могила дівчини» насправді виявилася похованням бабусі поважного віку.
А надгробок, як це зрозуміло з повного перекладу епітафії, встановили не батьки, а чоловік і діти.
А це додає нових сенсів і романтичного флеру цьому похованню. Особливо цей рядок:
«За цією красою, що стліє в землі, плачу я…»
Зазвичай в епітафіях на могилах жінок, які померли від старості, вказують, що це «жінка поважна». Також традиційною є згадка про доброчесність, розум тощо. А от про красу — ні.
- Оздоблення жіночого надгробку 18 ст. Сатанів
Тут залишається лише позаздрити цьому коханню, коли навіть у старенькій бабусі її чоловік і далі бачив юну й прекрасну Сару.
А рабин Меїр зі Львова, як виявилося, був одним із найавторитетніших рабинів того часу і навіть улюбленцем короля Станіслава Августа Понятовського. Свого часу, ще хлопчиком, маленький Меїр напророчив юному Понятовському, що той незабаром отримає корону Речі Посполитої.
Текст, фото та художні композиції: Дмитро Полюхович
