Нове й до певної міри сенсаційне відкриття принаймні регіонального рівня здійснив член команди «Україна Інкогніта» Дмитро Полюхович разом із краєзнавицею та дослідницею з Городка (Хмельницька обл.) Інною Абрам. Йдеться про унікальний позацвинтарний кам’яний хрест (точніше його уламки), колись встановлений на місці жертви (жертв?) епідемії чуми 1770 року.
Визначення «сенсаційне» та «унікальне» не є перебільшенням. Позацвинтарні «чумні» хрести XVIII століття на похованнях жертв моровиці — величезна рідкість. Нині у науковому обігу відомо менше двох десятків таких пам’яток. Тож знахідка кожного нового — маленька історична сенсація, а кожен із них — унікальний.
Попри те, що жертв моровиці традиційно ховали біля будинків (аби не розносити селом чи містечком хворобу) і таких поховань були тисячі, кам’яних надгробків залишилося надзвичайно мало. І справа не лише в тому, що вони не збереглися — їх від початку було небагато. Пояснення просте: кам’яні хрести виготовлялися у центрах промислу. Потім, зазвичай у вересні, коли збирали врожай і люди мали гроші, торговці — «хрестовози» — розвозили їх по містечках і селах, де продавали або обмінювали на збіжжя. Зрозуміло, що під час пошесті вирушати в таку подорож було самогубством. Та й не пустили б їх нікуди — всюди стояли карантинні кордони.
- «Чумний хрест» з околиць Сатанова на могилі «дєвіци Магдалени», яка «почіла от поветрія джумовой смерті». 1770 р.
Є ще один аспект: пошесть — це завжди величезний удар по економіці. Досить згадати, яких збитків завдали обмеження часів COVID-19. А кам’яний хрест коштував чимало. До того ж не завжди залишалися рідні, які могли його поставити. Від чуми вимирали не лише цілі родини, а й цілі села.
Цікаво, що близько 80% відомих чумних хрестів сконцентровано на теренах колишнього Городоцького району. Це передусім села Іванківці, Сатанівська слобідка, Крінцілів, присілки Сатанова — Спасівка та Кам’янка. Ці хрести пов’язані з епідеміями 1719, 1770–1771 та 1797–1799 років. А ще маємо Лісоводи. У Лісоводах дотепер був відомий лише один такий хрест, встановлений на місці поховання сім’ї, яка померла від моровиці (мати і троє синів). Про нього «Україна Інкогніта» розповідала раніше.
Феномен нетипової концентрації «чумних хрестів» у невеликій локації пояснюється просто: село Іванківці біля Сатанова та сам Сатанів були центрами каменерізного промислу. Відповідно хрести виготовлялися на місці.
Про кам’яний хрест, що ховається в лісі біля Лісовод, дослідникам було відомо давно. Але де саме — ні. Після отримання уточнених даних була спроба його знайти, але безуспішна. Нарешті дослідниці та ентузіастці краєзнавства пані Інні Абрам поталанило дізнатися більш точні координати. Десь за півгодини прочісування лісу хрест таки віднайшовся.
- Внизу добре видно рік “АѰО” (1770) Можливо все ж “АѰОА” (1771 р.)
Не обійшлося без прикрості. Ще років десять тому, як розповідали місцеві селяни, хрест був абсолютно цілим і стояв на помітному насипу. На жаль, тепер замість насипу проглядалася засипана яма (постаралися «чорнокопи»), а хрест був розтрощений. Його верхню частину вдалося знайти за 3–4 метри від основної. Бічні рамена виявити не вдалося. Як і фрагмент основи. Знайшовся лише відламаний «язик» — частина хреста, якою він кріпився до основи.
За місцевими переказами, посеред лісу нібито поховано жінку, яка загинула від удару блискавки. Однак дослідники від початку поставили цю екзотичну версію під сумнів. Зазвичай така знахідка свідчить, що тут колись був хутір, мешканців якого викосила епідемія. Висувалися версії, що це поховання жертв однієї з чумних епідемій XVIII століття чи, що теж можливо, страшної епідемії холери 1830–1831 років.
Експедиція була суто розвідувальною, тому відчищати знахідку від моху довелося підручними засобами. У підсумку з’ясувалося, що хрест, як і передбачалося, «чумний». Це яскраво засвідчував рік, позначений церковнослов’янськими літерами як АѰО — тобто 1770-й, розпал епідемії 1770–1771 років. Втім, не виключено (читається не дуже) – маємо “АѰОА” – 1771 р. Але це теж час моровиці.
Враховуючи, що широкі плоскі рамена зникли, розібратися з епітафією було складно. До того ж потрібно ретельно відчистити та відмити поверхню.
З того, що вдалося прочитати: «Поставил сей крест раб Божий Іван со? (над?) жиною?»
Також на протилежному боці знайдено згадку про храм Пресвятої Покрови (ця парафія діє в Лісоводах і дотепер) та про «вєску» (село) Лісоводи.
- Цей фрагмент знайшовся за 3-4 метри від основної частини хреста
«Мені дуже подобається відкривати невідомі сторінки історії, — підсумовує коротку експедицію дослідниця Інна Абрам. — Це величезне задоволення знаходити щось нове й невідоме широкому загалу. Крім того, тішить усвідомлення, що за моєї безпосередньої участі знайдено та збережено хай невеличку, але цікаву й важливу сторінку історії нашого краю».
«Хрест цікавий ще й тим, — каже дослідник Дмитро Полюхович, — що він за формою аналогічний іншому лісоводському «чумному хресту». А елементи оздоблення дають підстави говорити, що це робота одного майстра. Лісоводські хрести об’єднує й те, що в обох випадках бачимо згадку про храм Пресвятої Покрови. А от на інших «чумних хрестах» Городоччини храми не згадуються», — підсумовує історик.
- Цей чумний хрест з Лісовод (поховання 1771 р. хрест встановлено 1772 р) ідентичний “
лісовому”
У цій історії ще не поставлено крапку. Десь у березні дослідники планують знову повернутися до лісоводського лісу:
«Коли розмерзнеться земля, хочемо щупом прозондувати ґрунт і знайти відсутні фрагменти хреста, — каже Інна Абрам. — Також потрібно відмити його поверхні, аби остаточно прочитати всі написи, бо досі незрозуміло, чиє саме це поховання».
«Україна Інкогніта» обов’язково поінформує читачів про остаточні результати досліджень.
Фото: Дмитро Полюхович
