Китайгород, що біля Кам’янця-Подільського знаний серед туристів славетним каньйоном та не менш знаменитими відслоненими часів силуру (як поталанить – трилобіта знайдеш!).
- Каньйон р. Тернави в Китайгороді
- Знамениті “китайгородські стовпчики”
- Стебло морської лілії (?)
Автор цих рядків трилобітів там не знайшов, зате якось розшукав чи не найкумедніший не лише на Поділлі, але й в Україні загалом, пам’ятник сумнозвісному «русскому міру».
Невідомо чи стоїть той «монумент» дотепер, але якщо у силу засекреченості його ще не розтрощили під три чорти – то хай стоїть і далі. Він кумедний, і може ще чимало прислужитися у священній справі розбудови русофобії у якості яскравої ілюстрації недолугості і розумової відсталості любителів москви і расіюшкі.
Автор, свого часу, знайшов це диво випадково. Почалося з того, що увагу привернули два камінні стовпчики – явно досить давнього походження. Між ними була бляшана хвіртка прикрашена чимось схожим на контур бердиша. Штовхнув, а та-а-ам….
Там – «рускомірЪ» і рускімЪ духомЪ пахнєтЪ… Чи тхне. Мабуть правильно вживати слово «тхне»…
За хвірткою виявився безпрецедентний у всіх відношеннях «пам’ятник», виготовлений у якійсь місцевій гробарській майстерні.
Від обговорення питання його естетичності утримаємося. Все видно на світлині. З цієї ж причини не цитуватимемо «епітафію». Вона теж лекко читається.
Зауважимо лише, що цей пам’ятний знак є чи не найяскравішим втіленням сумнозвісних “
«скрєп», московської логіки, світогляду та бачення «нєіскажонной історіі».
Найперше, що впало у вічі: «1698 – 1998 гг. Памяти 300-летия казни стрельцов»…
Впасти не встати! Що мали замордовані царем Пєтром, свєт Алєксєєвічєм московські стрільці до глухого подільського села, яке на той час лежало далеко за межами московського царства і входило до Речі Посполитої?
Пояснення читаємо у тій ж «епітафії». Виявляється, що колись майбутня цариця Олена Глинська (мати Івана Грозного) нібито поїхала з фортеці Китайгород до Москви, прихопивши зі собою вищезгаданих стрільців.
Нє не тих казньонних, а їхніх предків. Що цікаво: сталося це 1526 року – за століття до того, як згадана фортеця взагалі з’явилася на світ.
Якщо вірити напису, стрільці Глінської, вивезені нею з неіснуючої на той час китайгородської фортеці, згодом стали родоначальниками «регулярной армии славян».
Гаплик!
Яка «армія славян» у XVI столітті?!
Але все одно мозок виносить запитання: до чого тут страта стрільців?!
Ну й вишенька на тартик.
Памятник, як видно із напису встановили «Благодарные потомки».
Пройщли роки, але автор і досі не може второпати: хто ж ці «потомкі»? Нащадки Олени Глінської чи стрільців? А може катів, які рубали стрільцям голови? Пам’ятник же на честь їхньої страти?
А, може, потомкі регулярної армії слов’ян?
Все ж це творіння безумного краєзнавчо-аматорського генія має й історичну вартість. Бо окрім згаданих фрагментів старовинних колон, «пам’ятник» оздоблено ще й якимись різьбленими фрагментами чи не XVIІ століття та дуже симпатичною декорованою балкою того ж часу.
Як з’ясувала «Україна Інкогніта» автором пам’ятника є уродженець Китайгорода колишній комсомольський ватажок такий собі Іван Стрілецький. Цей «історик» зокрема відомий, як автор книги, виданій 2009 року російською мовою «Велика княгиня Русі — українка Олена Глинська».
У цьому опусі автор повертає читача «у 1526 рік, коли Китайгородська княжна Олена Глинська стала великою княгинею Московської Русі».
Інша книга пана Стрілецького не менш сенсаційна. Чого вартує її назва: «Таїна віків — столиця Великого Аттили Кита Гора». Цей опус вийшов у 2010 р. одразу трьома мовами — українською, російською й англійською!
Іван Стрілецький тут пише про «столицю найбільшої й наймогутнішої імперії нашого народу й одного з найвидатніших полководців світу, вождів нашого народу Аттили — Кита Гору» і вказує, що “розміщалася фортеця Аттили на самій маківці пагорба, в обрисах якого легко впізнати Кита, що вперся головою у гору”.
«В період створення міст Кита Гору було перейменовано в Китайгород».
Звісно що жодних історичних та археологічних підтверджень цієї маячні немає. Але круто ж як!
Столиця ж Атілли в Китайгороді – це не менш смішно, ніж історія зі стрільцями!!!
