Римо-католицький цвинтар містечка Сатанів було обстежено у рамках проекту «Могили предків», що реалізується у ГО «Україна Інкогніта» та Відділом культури, національностей, релігій та туризму Городоцької міськради. Мета, нагадаємо, – дослідити всі старовині некрополі Городоччини (українські, польські та єврейські), аби показати багатогранну та багатонаціональну культуру Поділля.
Проект реалізується під патронатом міського голови Городоцької міської ради п. Неоніли Андрійчук.
Наразі Сатанів – окрема територіальна громада, але у рамках історичної парадигми він цілком відноситься до Городоччини.
Некрополь існує принаймні від початку ХІХ ст. але найстаріша і найцікавіша його частина була знищена на початку 1990-х років, коли на теренах цвинтаря звели величний костел Пресвятої Діви Марії Матері Церкви. Храм не лише постав на місці історичного ядра кладовища, але розташовані там надгробки і склепи були використані у якості будматеріалів. Вважається, що таке використання надгробків додає бонусів душі небіжчика (особливо у прощені гріхів), але це завдало величезної шкоди історії та культурі. Зокрема десь у підмурках храму знаходиться надгробок з могили Станіслава Паца.
Станіслав Пац (1703 – 1826 рр.) знаменитий, як «подільський доктор Фауст» – видатний лікар, дослідник-природознавець, мандрівник та містик. Пац був лейб-медиком (тобто особистим лікарем) останнього короля Речі Посполитої Станіслава II Авґуста Понятовського.
1795 року Станіслава Авґуст добровільно-примусово зрікся корони. Втративши працедавця 92-річний Станіслав Пац залишив Краків і осів у Сатанові. Весь сатанівський період свого життя Пац присвятив науці та лікуванню людей. Як багатих, так і незаможних. Останніх він лікував безплатно. Незважаючи, що в черзі до нього стояли найбагатші люди Поділля (і не тільки), сам учений жив дуже скромно, а всі зароблені гроші витрачав на науку. «Пац варт палаца, та палац не вартий Паца», – казали в народі.
Крім поваги місцеві відчували перед лікарем і містичний жах. Його вважали чорнокнижником та чаклуном. Свого часу лікар довгий час жив у Єгипті, де вивчав не лише давню медицину, але й таємні вчення. Пацу приписували дружбу з самим чортом. Мовляв, саме від нього у лікаря таке унікальне довголіття та знання. Нагадаємо, що «подільський доктор Фауст» помер у віці 123 роки.
Попри будівельний «погром» 1990-х на сатанівському некрополі зберіглася велика кількість дуже красивих пам’ятників ХІХ ст. Деякі з них справжні шедеври! Впадає в очі нехарактерна для християнських некрополів скупченість надгробків. Вони часом стоять майже упритул. Це має своє пояснення.
У 1990-х роках тут хотіли реалізувати проект «Християнського парку» зі встановленням у ньому різноманітних сакральних фігур. Тоді надгробки з горішньої частини й перенесли на нижню, але проект так й не реалізували.
- “Грот”
Встигли зробити лише дуже цікаву композицію, яку місцеві називають «гротом». У якості її огорожі використали уламки старих надгробків, серед яких є навіть фрагменти статуй. По центру встановили фігуру Божої Матері. Вийшло щось сумне та дуже романтичне. Чимось нагадує стародавнє античне святилище.
- Елементи “гроту”
Старі надгробки часто були давно розвалені на фрагменти, тож на новому місці все то збирали до купи за принципом «аби розміри збіглися». Серед них виділимо лише один — складений принаймні з трьох стилістично різних частин. Грані вапнякового куба на його третьому ярусі прикрашено досить рідкісними для римо-католицьких надгробків цієї частини Поділля барельєфами. Два з них — «Всевидяче око» та «Серце Христове» — тривіальні, а от місяць із людським обличчям та сонечко (теж з обличчям) — це вже неабияка рідкість. Аналогічне цвинтарне поєднання сонця та місяця, здається, є лише в Чорному Острові.
- Надгробок о. Калинського
Середній ярус цього «збірного» пам’ятника теж досить цікавий. Його взято з надгробка ксьондза Якоба Калинського. Він прославився як «Батько сатанівської історії».
Нагадаємо, що одним із головних першоджерел, на підмурівках якого будуються чи не всі історичні публікації про Сатанів (від газетних статей до книжок), є «Подольские епархиальные ведомости», що колись виходили в Кам’янці-Подільському. Крім новин про церковне життя, вони регулярно друкували розповіді про розташовані на території єпархії населені пункти. Зокрема, в 3-му числі за 1862 р. вийшов великий історично-статистичний опис містечка Сатанів. Матеріал для «Опису», впорядкованого головним редактором видання Павлом Троїцьким, зібрав священник села Глядки Проскурівського повіту Михайло Орловський. Основним ж джерелом історичної інформації для пана Орловського й стали розповіді його римо-католицького колеги Якоба Калинського.
Насправді всі перекази від ксьондза Калинського – лише яскраві місцеві легенди. Чого варта лише байка про якогось іконописця Мухарського, який жив на околиці Сатанова, та викопав у себе на обійсті шахту, де мив золото та продавав його до Львову.
Попри історичну недостовірність спадщина ксьондза немає ціни – адже священик зібрав велетенський пласт народних легенд і переказів, про які сьогодні ніхто вже й не пам’ятає. Його ім’я варто вкарбувати золотими літерами на скрижалях подільської етнографії.
Найвірогідніше могила ксьондза все ж в іншому куточку цвинтаря, але тут все одно варто зупинитися та прочитати молитву за людину, яка зібрала та зберегла для нащадків стільки чудових та цікавих легенд.
- Розп’яття у “східній” традиції. Спаситель прибитий до хреста 4-ми цвяхами
З цікавих особливостей некрополю варто відзначити його полікультурність. Тут бачимо низку архїчних хрестів «хрещатого типу». Такі властиві у першу чергу українським православним цвинтарям. Не деяких навіть вирізьблено дуже цікаві п’ятирамені хрести характерні для української традиції.
- “Хрещаті” хрести характерні передовсім для українських цвинтарів
На одному надгробку маємо навіть абсолютно «православне» розп’яття до того ж із кириличним підписом «ІНЦІ» (Ісус Назарянин Цар Іудеї). Хрест, зауважимо, досить цікавої роботи. Вірогідно середини ХІХ ст. На жаль епітафія ледь помітна, хоча видно що виконана вона латиницею.
- Ще один “український” хрест із підписом “ІНЦІ”
У цілому сатанівський римо-католицький цвинтар є досить цікавою пам’яткою, яка ж до того яскрараво засвідчує взаємопроникнення різних етно-конфесійних культур у рамках спільної культури Поділля.
Співголова проекту «Могили предків»
від ГО «Україна Інкогніта»
Дмитро Полюхович
