У Кам’янці вірмени з’явилися приблизно наприкінці 14 століття. Свій головний храм – собор святого Миколая (Нігола), вони звели у 1495 році, а у 1935-му його знищили більшовицько-російські окупанти. Зараз ми можемо побачити лише фундамент святині. На щастя, поряд із оточеним муром соборним дворищем збереглася двіниця собору – на мою думку найколоритніша башта Кам’янця-Подільського, а ще, поряд, у Миколаївському провулку стоїть невеличка Миколаївська церква із триярусною дзвіницею – вона колись теж була вірменською.
Дзвіниця
Дзвіниця Вірменської катедри була зведена з-перед 1565 року зодчим Затіком Григором в стилі раннього Відродження. Дзвіниця отримала п’ять ярусів. Поверхові перекриття, крім першого ярусу, по балках. На першому ярусі вимурувано циліндричне склепіння з двома великими розхпалубками і з конхою в апсиді, що знаходиться в товщі східної стіни. Вхід обрамлений різьбленим кам’яним порталом. Вхід на другий ярус — по зовнішній дерев’яній або кам’яній внутрістінній драбинам. Комунікація з іншими ярусами — дерев’яними драбинами. Третій і п’ятий яруси мають бійниці з розширеними на обидві сторони щоками. П’ятий ярус узятий чотирма наріжними округлими вежками з невеликими баньками, на маленьких барабанах яких шатрове завершення. Кожна з вежок має по три ключоподібні бійниці. Вікно в апсиді першого ярусу зі стрільчатим завершенням і білокам’яним наличником, профілювання якого притаманне вірменській архітектурі. Завершена у вигляді втятого восьмигранного шатра увінченого барабаном з банькою. Фасади розчленовано різбленими кам’яними карнизами. Стіни потиньковані. Висота дзвіниці сягає 38 метрів. В проекції споруда майже квадратна 11 на 10,7 метрів. Товщина стін в першому ярусі становить 2, 67 метра, у червертому — 2, 03 метра.
В 1958 році споруду відреставровано.
Колишній вірменський торговий дім, за яким проглядається дзвіниця
Мури зруйнованого собору
В інтер’єрі першого ярусу — на стінах, консі і в віконних відкосах, збереглися фрески 17-18 століть, виявлені під час досліджень 1978 року. У вівтарній ділянці виявлено зображення Ісуса Христа в оточенні янголів і серафимів, на північній стіні — сцени з життя Святого Стефана. У центральній ділянці, навпроти входу, зображено місто з мурами, вежами, двіницями і будинками. На тлі урбаністичного пейзажу міститься сюжет «Побиття Стефана камінням», тут же ж вміщено текст з закликом про помилування тих, хто не відає, що чинить. У верхній частині композиції зображено Всевишнього, який приймає душу померлого. Крім того, розписи багаті на орнаментальні мотиви. Персонажі жанрових сцен — міщани, духовні особи, воїни — мають типово вірменські риси обличчя. В 1982 році завершені роботи з розчищення і закріплення стінопису фахівцями з Київської реставраційної майстерні (архітектор А. Тюпич, художник А. Марампольський). Також дослідникам вдалося встановити подібність архітектурних елементів цієї будівлі з церквою Аменапркіч в Санаїні.
В 1985 році під кам’яним мощенням підлоги першого ярусу, на глибині 1,8 метра виявлено скарб. До складу скарбу входили найцінніші предмети церковного начиння заховані священиками в 1922 році. Список знайдених предметів нараховував 448 позицій. До найцікавіших знахідок слід віднести основу церковної чаші датовану 1581 роком і прикрашену вірменським текстом. Окремі речі зі скарбу нині можна оглянути в експозиції Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповіднику.
Нині дзвіницю використовують для своїх потреб прочани Вірменської апостольської церкви.
Зруйнований собор
Собор святого Миколая (Нігола) до 1790-року був кафедральним храмом вірменської громади – саме до цього року вірмени мали у місті своє самоврядування. У 1791 році львівський вірменський архієпископ Туманович переосвятив храм – відтоді він був парафіяльним костьолом. Я б не акцентував увагу на слові костьол, адже із польської це просто церква, але варто згадати, що вірмени Західної України та Польщі із 1630 року були в унії із Римом, тому теж вважались католиками. Їхнім головним центром був Львів, а Кам’янець входив у вірмено-католицьку архідієцезію, тому тодішніх вірмен міста можна вважати католиками. Нині вірмено-католицька архієпархія у Львові теж існує, але вона дуже малочисельна (20-30 осіб), а головною церквою вірмен у світі є Вірменська Апостольська церква (їй же передано і головний храм вірмен України – собор Успіння Богородиці у Львові).
Фундамент собору
Вірменський костьол на старій поштівці
Арочний прохід на подвір’я
У 1672 році, під час штурму міста турками, вірменський собор було дуже поруйновано. Його відбудували лише у 1756-1767 рр.
В період російської окупації почалися погані часи для вірменського собору. У 1891 році до Росії вивезли бібліотеку храму – надзвичайно цінні фоліанти та рукописи, а у 1922-му храм взагалі закрили. 1935 став останнім роком існування стародавньої святині – його повністю розібрали, залишивши лише фундамент та арочний вхід з боку вірменської вулиці.
Миколаївська церква
Цей храм, розташований у Миколаївському провулку і підпорядкований нині Московському Патріархату, має таку заплутану історію, що навіть Шерлок Холмс у ній розібрався б не відразу. Більшість джерел всесвітньої мережі називає храм вірменською церквою святого Миколая, а це не зовсім правильно, адже тоді, коли він був вірменським – він був… Благовіщесньким, а Миколаївським його зробили вже греко-католики.
Перший храм на цьому місці вірмени збудували у 1398 році. Він був дерев’яним і з 15 століття його знали як Благовіщенський. У 1577 році церкву Благовіщення Пресвятої Богородиці відбудували у камені й вона була значним за розмірами храмом, який служив вірменській громаді до 1672 року, доки його не зруйнували турки. На початку 18століття вірменин Богдан Лятинович відбудував храм, але у значно менших розмірах. Після відновлення собору у 1767 році ця церква виконувала функції каплички.
Миколаївський провулок
Миколаївська церква
Церковне подвір’я з дзвіницею. Праворуч вірменська дзвіниця
У 1811 році греко-католики, які не мали власної церкви у Кам’янці, виклопоталиу вірмено-католицького єпархіального начальства дозвіл перетворити Благовіщенську каплицю на греко-католицьку церкву та переосвятили її на церкву святого Миколая. У 1839 році, перед ліквідацією греко-католицької церкви в Російській імперії, тут було 555 парафіян. Після ліквідації храм добровільно-примусово перевели у православ’я.
У 1890 році до церкви прибудували притвор, а навколо звели кам’яні мури і триярусну дзвіницю. Відповідно називати храм вірменським, як це робить більшість дописувачів, не зовсім коректно, тому що вірменський храм Благовіщення (а не Миколая) стояв тут до 1672 року, а потім тут була вірменська каплиця. А от Миколаївський храм – невірменський – з’явився у каплиці у 1811 році, а у 1839-му він став православним, яким є і нині.
Текст та фото Романа Маленкова
Використано матеріали: Будзей Олег. Вулицями Кам’янця-Подільського/ Серія “Історичні місця України”. – Львів: Світ, 2005.
