Про водяний млин у селі Лісогірка (колишній Людвіполь), що в Городоцькій громаді Хмельницької області, відомо небагато. Згідно з місцевими переказами, його збудували ще 1795 року на кошти магната Яна Замойського, дідича цих земель. Утім, це лише легенда. Достеменно відомо, що наприкінці XIX століття млином володів поміщик Лев Тумковський.
- Тут і далі – фото: Дмитро Полюхович
Споруда не лише старовинна, а й напрочуд гарна – це добре видно на світлинах. На жаль, найбільш оздоблений фасад сфотографувати не вдалося: його затулили височенні кущі та дерева.
До початку 1970-х років млин працював на енергії води, як і годиться. Згодом його переобладнали на електропривод. Тоді кіловат електроенергії для селян коштував символічну одну копійку. Але вже на початку 1990-х, коли ціна електрики зросла до захмарних рівнів, утримання млина стало нерентабельним. Додалася ще одна проблема – обладнання було «антикварним», виготовленим іще до революції. Колись машини давали борошно найвищої якості, з найдрібнішим помелом. Але в останні роки млин працював переважно на корм для худоби.
На початку нульових Людвіпільський млин остаточно зупинився. Сьогодні він закритий, і чи збереглося обладнання – невідомо. Найімовірніше, все традиційно здали на брухт.
Від греблі лишилися лише руїни – мальовничий поріг на річці Смотрич. Канал-млинарка, яким колись подавалася вода до водяного колеса, а згодом до турбіни, нині пересох і заріс чагарником.
Попри все, сам млин і його околиці – вартісна локація для туристів. Тут панує особлива краса і мальовничість, що заслуговують на увагу. До того ж тут можна зробити дуже романичні світлини.
