Вперше я потрапив до Вірменського собору з вулиці Краківської. Смішно вийшло – люди з вулиці заходили і виходили в якусь браму, як мені здалося, прямо в одному із будинків, а я стояв і чекав свою половинку на виході із кафе. «Звідки вони виходять?» – крутилося в голові. Ось так і пішов за людьми. І відкрив для себе ще одну грань Львова – вірменську. Чесно – тоді (1998 рік) був трохи шокований новою для себе культурою. До цього я знав про вірмен небагато: торгівці, що розбрелись по всьому світу, геноцид від турків, монастир Сурб-Хач, коньяк, гора і футбольна команда Арарат (в нагрузку Пюнік і Бананц), а ще Серж Танкян і System of a Down (Петросяна, Харатьяна і Джигарханяна можна не згадувати), і практично все… Хоча я побачив Вірменію майже всю, але то було значно пізніше.
Похмура таємничість вірменського собору Успіня Пресвятої Богородиці захоплює і дивує більшість відвідувачів. Ніби і християнський храм, а наче із якогось фентезі. Таке враження створюють в першу чергу яскраві кольори розписів, карти зоряного неба (химерний такий планетарій), східні барокові орнаментальні мотиви (хоча на сході бароко і не було). Розписи, на яких біблійні події представляються знову ж таки сюжетами із якихось «Хронік Амбера», вражаючі: уявіть собі похоронну процесію – шестеро монахів несе труну якогось праведника, всі дивляться кудись уперед (або під ноги), й лише один, темним поглядом пронизав тебе до самих… Або напівголий чоловік, в шкіряній пов’язці на стегнах (ймовірно Іван Предтеча), без голови… замість голови яскравим світлом палає зірка, а голову тримає чоловік з німбом, що стоїть поруч (голова теж з німбом). Це треба бачити.
Історія вірменської церкви у Львові почалася у 14 столітті, хоча у місті вірмени з’явилися у другій половині 13 століття. Їх запросив засновник Львова Данило Галицький. Спочатку вони мешкали біля підніжжя Замкової гори, але пізніше перебрались в околиці Низького замку. З’явився вірменський квартал та вулиця Ормянська (Вірменська польською). А у другій половині 14 століття (1363-1370 рр.) було збудовано храм Успіня Богородиці.
Вірмени відігравали значну роль у житті Львова. Це були майстерні ремісники та знані торгівці. Львів для них був дуже зручним містом, адже стояв на перетині двох цивілізацій та значної кількості торгових шляхів із Сходу на Захід (і навпаки). Тому вірменський квартал у Львові поступово зростав. Зростали і запити щодо богослужінь, тому Львів став єпархіальним центром вірменів Русі та Валахії (Румунії) ще у 14 столітті, а церква Успіня Богородиці стала кафедральним собором.
Першим архітектором вірменського собору був сілезький майстер Доре (або по-іншому Дорхі, Дорінг). За подальшу історію собор розбудовувався й поступово перетворився на архітектурний ансамбль. У 1437-му році навколо нього звели арочну галерею, в 1571-му поряд з’явилась струнка дзвіниця (архітектор П.Красовський), в 1630-му прибудували західну наву, в 1682-му з’явився монастир вірменських бенедиктинок. У 17 столітті до комплексу собору увійшов вірменський банк, у 18-му – палац архієпископів, пам’ятна колона з фігурою Христофора та дерев’яний вівтар із композицією «Голгофа» (у дворику). А ще поряд із собором був вірменський суд, вхід до якого лежав через орнаментований портал в арковому проході дзвіниці.
Собор є унікальним взірцем вірменської архітектури. Він змурований із каменю і має товщину стін 140 см. Купол собору тримається на пустотілих ребрах, що викладені із обмазаних глечиків (голосників). Весь комплекс собору дуже компактний і ховається серед щільної львівської забудови.
У 1908-1927 рр. відбувалася масштабна реставрація собору Успіня Богородиці. Керував нею архітектор Ф.Менчинський. Тоді було збудовано західну вхідну частину, стіни апсид храму декорували накладними арками та орнаментами (в дусі давньовірменських). Над навою зробили різьблену дерев’яну стелю, а в бані – мозаїку.
Радянський період став сумною сторінкою в історії собору. Його закрили. В 1947 році тут розмістили фондосховище Львівської картинної галереї, а у 1953 – фондосховище музею Леніна.
У 2000 році собор повернули вірменській релігійній громаді, а в січні 2001-го відновилися богослужіння. 25 червня 2001 року в соборі молився Римський Папа Іоан Павло ІІ, а у 2003 році храм освятив Католикос усіх вірмен Гарегін ІІ.
Текст та фото Романа Маленкова
