Головною пам’яткою і фактично візитівкою Підкаменю є вапнякова скеля із назвою Чортів камінь– останець древнього коралового рифу. Згідно із легендою, записаною у літописах підкамінського домініканського монастиря, цю скелю притягнув сам диявол, щоб зруйнувати монастир. Він десь взяв величезний камінь й поніс до монастиря. Але камінь виявився заважким, тому чортяці довелося кілька раз зупинятися на перепочинок. Коли він зупинився вже зовсім недалеко від монастиря – заспівав півень, сповіщаючи про початок дня. Диявол втік, а камінь покинув. Отак він і стоїть донині.
А міг вже і не стояти, адже місцеві мешканці у 19 столітті, почали розбивати його на бут для особистих потреб. Пам’ятку врятували зусилля настоятеля монастиря Домініка Бабіцького, який домігся заборони на знищення пам’ятки. У 1850 році канцелярія округу у Золочеві (саме до неї входив Підкамінь) заборонила розбивати камінь під загрозою величезного штрафу – 200 золотих рейнських.
Висота скелі від основи до вершини – 17 метрів, ширина – 8-10 метрів. В давні, дохристиянські часи, цей камінь використовували у ритуальних цілях. Також тут були якісь фортифікації, але інформації про це майже немає. Навколо каменю розташований старовинний цвинтар із хрестами козацького типу. Деякі науковці відносять його до періоду Хмельниччини, вказуючи, що тут можуть бути поховані козаки, загиблі в одній із битв. Написи (епітафії) на хрестах практично стерлися від часу, лише на одному вдалося розібрати дату поховання початку 18 століття. Це зробили фахівці польського товариства Магурич, які у 2008 році зробили фахову реставрацію хрестів, під керівництвом Шимона Моджеєвського.
Поява кладовища на горі пояснюється тим, що традиційно Чортів камінь був святилищем, а у 17-18 століттях десь біля нього стояла дерев’яна церква, яка пізніше згоріла. Дехто взагалі вважає, що це звичайне прицерковне парафіяльне кладовище. А от священники із монастиря нам сказали, що тут поховані лицарі, напевне маючи на увазі козаків. Але мусимо зізнатись, що ми точно не знаємо хто лежить у тих могилах. Місцеві мешканці називають цвинтар козацьким, і у нас немає вагомих причин спростовувати їхню думку. Принаймні хрести там точно козацькі.
Козацький хрест, який нині є символом ЗСУ, за формою походить від лапчастого хреста лицарського ордену тамплієрів, і не мають стосунку до восьмикінечного мальтійського хреста. Такі хрести на території України, від Наддніпрянщини і до Карпат, почали поширюватись від 17 століття.
У Підкамені, на південно-східній околиці, є ще один цвинтар – новіший, але теж давній. Колись він був польським, але пізніше став змішаним польсько-українським. В центрі цвинтаря стоїть барокова каплиця, зведена у 1796-1797 рр. Вона є усипальницею родини Цетнерів. Біля каплиці заслуговує на увагу скульптура святого Онуфрія.
Текст та фото Романа Маленкова
Старий козацький цвинтар
