Виявляється, назва Вовків – не від вовка, а від волоки. Колись у цьому місці був зручний брід через повноводну тоді річку Зубра. Тут була волока, якою перетягували вантажі, а поселення називалося Волоків, або Волків. Ну а ви ж напевне знаєте про любов поляків до твердої “л”? Вони її всюди міняли, де могли. Жолква стала Жовквою, святий Лаврентій – святим Вавжинцем, а Волків став Вовковом. Але згодом про це забули, й навіть на гербі поселення з’явився вовк. Білий.
Село це дуже старе. Перші документальні згадки про нього датуються 1398 роком. Колись воно було містечком, а нині тут населення близько двох сотень осіб. Маленьке зовсім село але із двома величними пам’ятками і залишками старовинного цвинтаря у чагарях.
Фото Олександра Мальона
Фото Романа Маленкова
Перша пам’ятка – величезний костел Марії Магдалини. Він стоїть біля цвинтаря, при дорозі із Милятичів на трасу Львів – Стрий. Дорога нині досить якісна, і нею їде чимало автівок, але біля костелу ніхто не зупиняється, адже із дороги його майже не видно – так він обріс деревами і чагарями.
Звели храм у 1924-1930 роках (тоді це була територія Польщі) у стилі ар-деко (напрям пізнього модерну), популярному на той час у Європі. Проект розробив талановитий польський архітектор Броніслав Віктор, який вдало використав для храму форми необароко. Костел Марії Магдалини поставили на місці давнішого дерев’яного храму, розібраного у 1912 році. У 1930 році тут встановили орган, у 1935-му з’явився новий вівтар із скульптурою Божої Матері.
На кінець 1930-х костел мав 1900 парафіян, не лише із Вовкова, а й із сусідніх сіл. Але прийшли совєти й сакральне життя храму припинилося. Його перетворили на склад мінеральних добрив. Ну а нині бачите – це руїна. Впало склепіння, впав дах, немає жодного вікна… Яка подальша доля цього шедевру – нікому не відомо.
Фото Романа Маленкова
А от дерев’яна Введенська церква, збудована у галицькому стилі, перебуває у прекрасному стані. Зовсім недавно вона отримала новий гонт, а до цього була під бляхою, якою її вкрили у 1940 році.
Церкву збудували у 1706 році, хоча є ще одна дата ймовірного будівництва – 1720 рік. Пишуть, що в інтер’єрах зберігся автентичний живопис. Навіть автора називають – Федір Сенькович. То відномий львівський маляр, але він помер у 1631 році, тому він не може бути автором живопису у Введенській церкві.
На одвірках дверей храму зберігся старий напис:
“Во ім’я отця і Сина і Святого Духа Амінь Ця церква Новозбудована За Священного Ієрея Дмитра Лозинського Року Божого 1720 фундатор Яків остапик Важилася за священно Ієрея Михайла Вішньовського Року Божого 1719 провізор Ігнатій Нестор Майстер Михайло Каліцинський”.
Поряд із церквою стоїть дзвіниця, напевне того ж періоду побудови. Подвір’я доглянуте й дуже затишне.
Колись священиком у церкві був Микола Устиянович – письменник та поет, батько відомого художника Корнила Устияновича. Біля церкви музей-садиба цієї родини, але нас відлякав червоний металопрофіль, яким вкритий будинок, тому музей ми не відвідали.
Текст Романа Маленкова. Фото Олександра Мальона та Романа Маленкова
Фото Романа Маленкова
Фото Олександра Мальона
